Today's Readings

First Reading

Ephesians 3:1-12

Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього.

First Reading

Ezekiel 7

І було́ мені слово Господнє таке: „А ти, сину лю́дський, послухай: Отак Господь Бог промовляє до кра́ю Ізраїлевого: Кіне́ць, надійшов той кінець на чотири окра́йки землі! На те́бе тепер цей кінець, і пошлю́ Я на те́бе Свій гнів, і тебе́ розсуджу́ за твоїми доро́гами, і на тебе складу́ всі гидо́ти твої. І око Моє над тобою не зми́лується, і милосе́рдя не бу́ду Я мати, бо доро́ги твої Я на тебе складу́, а гидо́ти твої серед тебе зоста́нуть, і пізнаєте ви, що Я — то Господь!“ Отак Господь Бог промовляє: „Ось прихо́дить біда на біду́! Прихо́дить кінець, прихо́дить кінець, — він збуди́вся на тебе, прихо́дить ось він! Надійшла твоя доля для тебе, о ме́шканче кра́ю, приходить цей час, близьки́й той день за́колоту, нема на гора́х крику радости. Тепер лютість Свою незаба́ром Я виллю на те́бе, і Свій гнів докінчу́ проти те́бе, і тебе́ осуджу́ за твоїми дорогами, і на те́бе складу́ всі гидо́ти твої! І око Моє над тобою не зми́лується, і милосе́рдя не бу́ду Я мати, бо доро́ги твої Я на тебе складу́, а гидо́ти твої серед тебе зали́шаться, — і пізнаєте ви, що Я — Госпо́дь, що карає! Ось той день, ось прихо́дить, доля виходить, виро́стає кий, розцвітає пиха, розвило́ся наси́льство для ки́я безбожності! Нічого із них не зали́шиться: ані з числе́нности їхньої, ані з їхнього завору́шення, ані з їхньої пишноти́. Надходить той час, наближа́ється день. Хто купує, нехай не радіє, а хто продає, хай не буде в жало́бі, — бо сунеться лютість на все многолю́ддя його! Бо до про́даного не пове́рнеться вже продаве́ць, хоча б залиши́вся при житті між живими, бо пророцтво про все многолю́ддя їхнє не відмі́ниться, і ніхто беззаконням своїм не зміцни́ть свого життя. Засу́рмлять у су́рму та все приготу́ють, — та не пі́де ніхто на війну́, бо на все многолю́ддя його Моя лютість! На вулиці — меч, морови́ця ж та голод — у домі, хто на полі — помре від меча, а хто в місті — зжере́ того голод та мор. І врято́вані з них повтікають, і бу́дуть на го́рах, немов голуби́ із долин, — всі бу́дуть стогна́ти, кожен за гріх свій. Усі ру́ки осла́бнуть, затремтя́ть, як вода, всі колі́на, і вере́тами попідпері́зуються, і покри́є їх страх, і на кожнім лиці буде сором, а на всіх голова́х їхніх — жало́бна та ли́сина. Вони повикида́ють на вулицю срі́бло своє, і за ніщо́ їхнє золото стане, — їхнє срі́бло та золото їхнє не буде могти́ врятувати їх удень гніву Господнього, ним не наси́тять своєї душі й свого ну́тра вони не напо́внять, бо їхня провина була перешкодою! А гордість вчинили за славну оздо́бу свою́, у ній наробили бовва́нів гидо́ти своєї й обри́джень своїх, тому їм оберну́ Я її на нечистість, — і віддам її в руку чужих на грабу́нок, а нечестивим землі — на здобич. І обличчя Своє відверну́ Я від них, і вони побезче́стять Мій скарб, і вві́йдуть до нього наси́льники та й побезче́стять його́. Зроби ланцюга́, бо земля перепо́внилась правом крива́вим, а місто наси́льством напо́внилось. І наведу́ Я найзліших із наро́дів, — і пося́дуть вони доми їхні, і гордість вельмо́жних спиню́, — і свя́тощі їхні побезче́щені бу́дуть! Загибіль іде, й вони будуть шукати споко́ю — та не буде його. При́йде біда до біди, й буде звістка до звістки, і бу́дуть шукати проро́цтва в пророка, та згине Зако́н у священиків і рада — у ста́рших. Цар буде в жало́бі, і стра́хом зодя́гнеться князь, а ру́ки наро́ду землі затремтя́ть. За доро́гами їхніми їм учиню́, і судитиму їх — їхніми суда́ми, і пізна́ють, що Я — то Госпо́дь!“

First Reading

Micah 4:1-7

Та бу́де напри́кінці днів, гора дому Господнього міцно поста́влена буде верши́ною гір, і підне́сена буде вона понад узгі́р'я, і будуть наро́ди до неї пливсти́. І пі́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть: Ходімо, і ви́йдім на го́ру Господню та до дому Якового, і Він бу́де навчати дорі́г Своїх нас, і ми бу́демо ходити стежка́ми Його. Бо ви́йде Зако́н із Сіону, а слово Господнє — із Єрусалиму. І Він буде судити числе́нні племе́на, і розсу́джувати буде народи міцні аж у далечині́. І вони перекую́ть мечі свої на лемеші́, а спи́си свої — на серпи́. Не піді́йме меча наро́д на наро́д, і більше не бу́дуть навчатись війни́! І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґо́вницею, і не бу́де того, хто б страши́в, бо уста Господа Савао́та оце́ прорекли. Усі бо наро́ди ходитимуть кожен ім'я́м свого бога, а ми бу́дем ходити Ім'я́м Господа, нашого Бога, на віки вікі́в! Того дня — промовляє Госпо́дь — позбираю кульга́ве й згрома́джу розі́гнане, і те, що на нього навів коли лихо. І зроблю́ Я кульга́ве останком, а відда́лене — поту́жним наро́дом, і зацарює над ними Господь на Сіонській горі відтепе́р й аж наві́ки!

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 9

А пророк Єлисей покликав одно́го з пророчих синів і сказав йому: „Підпережи́ свої сте́гна, і візьми це горня́ оливи в свою руку, і йди до ґілеа́дського Рамо́ту. І при́йдеш туди, і побач там Єгу́, сина Йосафа́та, Німшієвого сина. І ти вві́йдеш, і ві́зьмеш його з-між братів його, і введеш його до вну́трішньої кімна́ти. І ві́зьмеш горня́ цієї оливи, і ви́ллєш на його голову та й скажеш: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем! А по тому відчи́ниш двері й утечеш, і не будеш чекати“. І пішов той слуга, слуга пророка, до ґілеадського Рамоту. І прийшов він, аж ось сидять керівники́ ві́йська. І він сказав: „Слово мені до тебе, о керівнику!“ А Єгу відказав: „До ко́го з усіх нас?“ І той сказав: „До тебе, о керівнику!“ І він устав, і вийшов до дому, а той вилив оливу на його голову. І сказав він йому: „Так сказав Господь, Бог Ізраїля: Пома́зую тебе на царя над народом Господнім, над Ізраїлем! І ти поб'єш дім Ахава, пана свого, і помстиш за кров Моїх рабів пророків, і за кров усіх Господніх рабів від руки Єзаве́лі. І згине ввесь Ахавів дім, і ви́гублю Ахавові навіть те, що мочиться на стіну́, і невільного та вільного в Ізраїлі! І зроблю́ Ахавів дім, як дім Єровоама, Неватового сина, і як дім Баші, сина Ахійїного. А Єзаве́лю з'їдять пси в Їзрее́левій діля́нці, і не буде, хто б її поховав“. І відчини́в він двері та й утік... А Єгу́ вийшов до слуг свого пана, і вони сказали йому: „Чи все гаразд? Чого прихо́див той несамови́тий до тебе?“ А він відказав: „Ви знаєте того чоловіка та його мову“. А вони відказали: „Неправда! Розкажи ж нам!“ І той сказав: „Отак і так сказав він до мене, говорячи: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем!“ А ті поспішно взяли́ кожен шати свої, і постели́ли під ним на верху́ сходів. І засурми́ли вони в сурму́, і сказали: „Зацарював Єгу!“ І змовився Єгу, син Йосафа́та, Німшієвого сина, проти Йорама. А Йорам стеріг ґілеадського Рамота, він та ввесь Ізраїль перед Газаїлом, сирійським царе́м. І вернувся цар Єгора́м лікуватися в Їзреелі від ран, що вчинили йому сирі́яни, як він воював з Газаїлом, сирійським царем. І сказав Єгу: „Якщо згода ваша на те, нехай не вийде жо́ден утікач із міста, щоб піти доне́сти в Їзреелі“. І сів ве́рхи Єгу, і поїхав до Їзреелу, бо Йорам лежав там. А Ахазія, цар Юдин, зійшов побачити Йорама. А на башті в Їзрее́лі стояв вартови́й. І побачив він на́товп Єгуїв, як він ішов, і сказав: „Я бачу на́товп!“ А Єгорам відказав: Візьми верхівця́, і пошли назу́стріч їм, і нехай він скаже: Чи все гаразд?“ І відправився верхіве́ць назу́стріч йому, і сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу́ відказав: „Що́ тобі до того? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов той посо́л аж до них, та не вернувся“. І послав він другого верхівця́, і він прийшов до них та й сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу відказав: „Що тобі до гара́зду? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов він аж до них, та не вернувся. А кі́нна їзда́, як їзда Єгу, Німшієвого сина, бо їде несамовито“. І сказав Єгорам: „Запрягай!“ І запріг його колесни́цю. І відправився Єгорам, Ізраїлів цар, та Ахазія, Юдин цар, кожен своєю колесни́цею, щоб зустріти Єгу, — і спітка́ли його в діля́нці їзреелянина Навота. І сталося, як Єгорам побачив Єгу, то сказав: „Чи все гаразд, Єгу?“ А той відказав: „Який гаразд при пере́любі твоєї матері Єзавелі та її багатьох чарів?“ І обернув Єгорам руки свої та й утік. І сказав він Ахазії: „Зра́да, Ахазіє!“ А Єгу взяв лука в руку свою, і вдарив Єгорама між його раме́нами, — і проби́ла стріла його серце, і він похили́вся на колесни́ці своїй... І сказав Єгу до Бідкара, вельможі свого́: „Візьми, кинь його на діля́нці поля їзреелянина Навота. Бо пам'ятай, — я й ти ї́хали вдвох за Ахавом, батьком його, а Господь прорік на нього оце пророцтво: Поправді кажу, що бачив Я вчора кров Навота та кров синів його, говорить Господь, і відплачу́ тобі на цій же діля́нці, говорить Господь. А тепер кинь його на цій діля́нці за словом Господнім“. А Ахазія, Юдин цар, побачив це, і втікав дорогою на Бет-Гаґґан, а Єгу́ погна́вся за ним і сказав: „Убийте й його на колесни́ці!“ І поранили його в Маале-Ґурі, що при Ївлеамі, а він утік до Меґіддо та й помер там. А раби його відве́зли його ве́рхи до Єрусалиму, та й поховали його в його гро́бі з батька́ми його в Давидовому Місті. А в одина́дцятому році Йорама, Ахавового сина, над Юдою зацарював Ахазія. І прийшов Єгу до Їзрее́ля, а Єзаве́ль почула про це, і нафарбувала очі свої, і прикра́сила голову свою, та й виглянула через вікно. А Єгу входить до брами. І сказала вона: „Чи все гаразд, Зімрі, убивце пана свого́?“ І підняв він обличчя своє до вікна та й сказав: „Хто зо мною, хто?“ І виглянули до нього два-три є́внухи. А він сказав: „Скиньте її!“ І викинули її, — і бри́знула кров її на стіну́ та на коні. І він топтав її... І він увійшов, і їв та пив, та й сказав: „Підіть до тієї прокля́тої, і поховайте її, бо все ж таки вона царева дочка́!“ І пішли поховати її, та не знайшли з неї нічо́го, а тільки че́репа, та ноги, та долоні рук. І вони вернулися, і доне́сли йому про це. А він відказав: „Це слово Господа, що казав був через раба Свого тішб'янииа Іллю, говорячи: В Їзрее́левій діля́нці пси з'їдять Єзаве́лине тіло! І буде Єзаве́лин труп, як погні́й на пове́рхні поля в Їзреелевій діля́нці, так що не скажуть: Це Єзаве́ль“.

Epistle

Galatians 5:25-26;6:1-10

Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному! Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!

First Reading

Genesis 6

І сталося, що розпочала люди́на розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини лю́дських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали. І промовив Господь: „Не буде Мій Дух перемагатися в люди́ні навіки, — бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ“. За тих днів на землі були ве́летні, а також по тому, як стали прихо́дити Божі сини до лю́дських дочок. І вони їм народжували, — то були силачі, що славні від віку. І бачив Господь, що велике розбе́щення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її — тільки зло повсякде́нно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм. І промовив Господь: „Зітру Я люди́ну, яку Я створив, з поверхні землі, — від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчини́в“. Але Ной знайшов милість у Господніх очах. Це ось о́повість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив. І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета, І зіпсулась земля перед Божим лицем, і напо́внилась земля насильством. І бачив Бог землю, — і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі. І промовив Господь до Ноя: „Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо напо́внилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі. Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсере́дини та ізнадвору. І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому. Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влашту́єш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні. А Я ось наведу́ пото́п, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі! І складу Я заповіта Свойого з тобою, і вві́йдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки́ твоїх синів із тобою. І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, — з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця. Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, із усіх плазунів на землі за родом їх, — по двоє з усього уві́йдуть до тебе, щоб їх зберегти живими. А ти набери собі з кожної їжі, що вона на спожива́ння, — і буде для тебе й для них на поживу.“ І зробив Ной усе, — як звелів йому Бог, так зробив він.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 7

Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас... Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́. Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину? Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її! Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.

Responsorial Psalm

Psalm 98

Gospel

Luke 7:11-16

І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“

Responsorial Psalm

Psalm 89

Responsorial Psalm

Psalm 99

Responsorial Psalm

Psalm 98

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 10:1-32

А Аха́в мав сімдеся́т синів у Самарії. І понапи́сував Єгу листи, і порозсила́в до Самарії, до провідників Їзреелу, до старши́х і до вихо́вників Ахавових синів, говорячи: „Як тільки при́йде лист цей до вас, — а з вами сини вашого пана, і з вами колесни́ці, і коні, і тверди́ні, і збро́я, — то виберіть найліпшого та найвідповідні́шого з синів вашого пана, і посадіть його на трон вашого батька, та й воюйте за дім вашого пана!“ А вони дуже-дуже налякалися й сказали: „Ось два царі́ не всто́яли перед ним, якже встоїмо́ ми?“ І послали ті, що були над домом та над тим містом, і старші́, і виховники до Єгу, говорячи: „Ми раби твої, і зро́бимо все, що ти нам скажеш. Та ми не настано́вимо царем ніко́го, — що добре в оча́х твоїх, те роби!“ А він написав до них другого листа, пишучи: „Якщо ви мої, і слухня́ні моєму го́лосові, візьміть го́лови мужів, синів вашого пана, і прийдіть до мене цього ча́су взавтра до Їзреелу“ (а царськи́х синів було сімдеся́т чоловіка, при міськи́х вельможах, що ви́ховали їх). І сталося, як прийшов той лист до них, то побрали вони царських синів, та й позабивали сімдеся́т чоловіка. І посклада́ли вони їхні го́лови в ко́шики, та й послали до нього в Їзреел. І прибув посо́л, і доніс йому, кажучи: „Прине́сли го́лови царськи́х синів!“ А він сказав: „Покладіть їх на дві купі при вході до брами до ра́нку“. І сталося вранці, і він вийшов і став, і сказав до всьо́го наро́ду: „Ви неви́нні. Я вчинив змову на свого пана й убив його. А хто повбивав усіх цих? Знайте ж тепер, що з Господнього слова не промине́ться нічо́го, що́ Господь говорив на Ахавів дім, і Господь зробив те, що говорив був через раба Свого Іллю“. І Єгу повбивав усіх позосталих з Ахавого дому в Їзреелі, і всіх вельмож його, і знайо́мих його, і священиків його, так, що не позоста́вив йому і врятованого! І встав він і відійшов, і пішов до Самарії. А коли він був на дорозі при Бет-Екед-Гароімі , то спіткав братів Ахазії, Юдиного царя, і сказав: „Хто ви?“ А ті відказали: „Ми Ахазієві брати, а йдемо́ запитати про гаразд царе́вих синів та синів цариці!“ А він сказав: „Схопі́ть їх живих!“ І схопи́ли їх живих, і позабивали їх до ями Бет-Екеду, сорок і два чоловіка, — і він не позоставив ані одно́го з них! І пішов він ізвідти, і спіткав Єгонадава, Рехавового сина, що йшов навпроти нього, і привітав його та й сказав до нього: „Чи твоє серце щире до мене, як моє серце до те́бе?“ А Єгонадав відказав: „Так! Дай же свою́ ру́ку!“ І той дав руку свою, і підняв його до себе до колесни́ці, і сказав: „Іди ж зо мною, і приглянься до моєї запопа́дливости для Господа!“ І посадили його в колесни́цю його́. І прибув він до Самарії, і повбивав усіх позосталих в Ахава в Самарії, і ви́бив аж до кінця його, за словом Господа, що говорив був до Іллі. І зібрав Єгу ввесь наро́д і сказав до них: „Ахав мало служив Ваалові, — Єгу служи́тиме йому більше! А тепер покличте до мене всіх пророків Ваала, усіх, хто служить йому, та всіх священиків. Нехай нікого не бракува́тиме, бо в мене велика жертва для Ваала. Кожен, хто буде відсутній, не буде живи́й!“ А Єгу зробив це пі́дступом, щоб вигубити тих, хто служить Ваалові. І сказав Єгу́: „Оголосіть святочні збори для Ваала!“ І вони оголосили. І послав Єгу по всьому Ізраїлю. І посхо́дилися всі, хто служить Ваалові, і не позостався ніхто, хто не прийшов би. І прибули́ вони до Ваалового дому, — і перепо́внився Ваалів дім від входу до входу. І сказав він тому, хто над царсько́ю шатнею: „Винеси одежу для всіх тих, хто служить Ваалові“. І той виніс їм ту одежу. І ввійшов Єгу та Єгонадав, Рехавів син, до Ваалового дому, і сказав до Ваалових служи́телів: „Пошукайте й подивіться, щоб не був тут із вами ніхто з Господніх слуг, а тільки самі ті, хто служить Ваалові“. І ввійшли вони, щоб прине́сти жертви та цілопа́лення. А Єгу́ поставив собі назо́вні вісімдеся́т чоловіка й сказав: „Кожен, у кого втече хто з тих людей, що я ввів на ваші руки, — життя його буде за життя того́!“ І сталося, як скінчи́в він приря́джувати цілопа́лення, то Єгу сказав до бігунів та до старши́н: „Увійдіть, повбивайте їх, — нехай ніхто не вийде!“ І повбивали їх ві́стрям меча́, і поскидали їх ті бігуни́ та старши́ни. Потому пішли до міста Ваалового дому. І повино́сили вони бовванів Ваалового дому, і попали́ли те. І розбили вони Ваалового боввана, і розбили Ваалів дім, та й зробили з нього нечисте місце, і так є аж до сьогодні. І ви́губив Єгу Ваала з Ізраїля. Тільки не відступив він від гріхів Єровоама, Неватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, від золотих тельці́в, що в Бет-Елі та що в Дані. І сказав Госпо́дь до Єгу: „Тому́, що ти добре зробив угодне в оча́х Моїх, зробив Ахавовому домові все, що було на серці Моєму, — сиді́тимуть сини твої на Ізраїлевому троні аж до четвертого покоління“. Та Єгу не пильнував ходити за Зако́ном Господа, Бога Ізраїля, усім своїм серцем, не відступив від гріхів Єровоама, що вводив у гріх Ізраїля. За тих днів розпочав Господь відру́бувати від Ізраїля частини, — і побив їх Газаїл в усій Ізраїлевій країні,

Second Reading

Romans 6

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Second Reading

I Peter 1

Петро, апо́стол Ісуса Христа, захожа́нам Розпоро́шення: По́нту, Гала́тії, Каппадокі́ї, Азії й Віфі́нії, ви́браним із передба́чення Бога Отця, посвя́ченням Духа, на покору й окро́плення кров'ю Ісуса Христа: нехай примно́житься вам благодать та мир! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа, на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев'яну́чу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з'явитися останнього ча́су. Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробо́вується, на похвалу́, і честь, і славу при з'я́вленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимо́вною й славною радістю, бо досяга́єте мети́ віри вашої — спасі́ння ду́шам. Про це спасі́ння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благода́ть, призначену вам. Вони досліджували, на котри́й чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові стражда́ння та славу, що при́йдуть по них. Їм відкрито було́, що вони не для себе сами́х, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благові́сників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися анголи. Тому́ то, підперезавши сте́гна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благода́ть, що прино́ситься вам в з'я́вленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливо́стей вашого неві́дання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім пово́дженні, бо написано: „Будьте святі, — Я бо святий“! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху́ провадьте час вашого тимчасового заме́шкання. I знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марно́го вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закла́динами світу, але був з'явлений вам за останнього ча́су. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога. По́слухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один о́дного, бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим. Бо „кожне тіло — немов та трава, і всяка слава люди́ни — як цвіт трав'яни́й: засохне трава — то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває“! А це те Слово, яке звіщене вам у Єва́нгелії.

Second Reading

Acts 21:27-40

А коли ті сім день закінчи́тися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбу́рили ввесь наро́д, та руки на нього наклали, кричачи́: „Ізраїльські мужі, рятуйте! Це люди́на ота, що проти народу й Зако́ну та місця цього всіх усюди навчає! А до того у храм упровадив і ге́лленів, — і занечи́стив це місце святе!“ Бо перед тим вони бачили в місті з ним ра́зом Трохима ефе́сянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм. І порушилося ціле місто, і повстало збіго́висько люду. І, схопи́вши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено. Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полково́го тисяцього, що ввесь Єфусалим збунтувався! І він зараз узяв воякі́в та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали. Приступив тоді ти́сяцький, та й ухопи́в його, і двома́ ланцюга́ми зв'язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що́ він зробив? Але кожен що інше викрикував у нато́впі. І, не мігши довідатись певного через за́колот, він звелів відпрова́дити його до форте́ці. А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли не́сти його вояки із-за на́товпу лю́дського, бо бе́зліч народу йшла слідкома́ та кричала: „Геть із ним!“ А коли Павло вхо́див до фортеці, то тисяцького поспитався: „Чи можна мені щось сказати тобі?“ А той відказав: „То ти вмієш по-грецькому? Чи не той ти єги́птянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і ви́провадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?“ А Павло відказав: „Я юде́янин із Та́рсу, громадя́нин відо́мого міста в Кілікі́ї. Благаю тебе, — дозволь мені до наро́ду промовити!“ А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою наро́дові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, ка́жучи:

Second Reading

Hebrews 1:1-6

Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́. Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“! І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“.

Gospel

Luke 6

І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками. А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“ І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“ І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла. А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження. А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став. Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“ І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова! А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом? І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла. А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви. Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина. Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні. Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні! А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“. Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́! Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть. Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його! Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́? Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх : Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Gospel

Matthew 13:1-9

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

Gospel

Matthew 21:33-42

Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“

Gospel

John 6

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря. А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими. Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“ Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра: „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“ А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“ Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один. А як вечір настав, то зійшли Його учні над море. І, ввійшовши до чо́вна, на другий бік моря вони попливли́, до Капернау́му. І те́мрява вже наступила була́, а Ісус ще до них не прихо́див. Від великого ж вітру, що віяв, хвилюва́лося море. Як вони ж пропливли́ стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до чо́вна зближається, — і їх страх обгорну́в. Він же каже до них: „Це Я, — не лякайтесь!“ І хотіли вони взяти до чо́вна Його; та чо́вен зараз пристав до землі, до якої пливли́. А наступного дня той наро́д, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого чо́вна, крім одно́го того́, що до нього ввійшли були учні Його, не було́, і що до чо́вна не вхо́див Ісус із Своїми учнями, але відпливли́ самі учні. А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку. Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса. І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились. Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“. Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“ Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“. А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“ Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“. А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“. А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“ Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме. Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“. Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“. І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня. У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не значить, щоб хтось Отця бачив, — тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу́ Вам: Хто вірує в Мене, — життя вічне той має. Я — хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, — і померли. То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає. Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“. Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“ І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня. Бо тіло Моє — то правдиво пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебува́є, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли ма́нну й померли, — хто цей хліб споживає, той жити буде пові́к!“ Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі. А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: „Жорстока це мова! Хто́ слухати може її?“ А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ре́мствують, промовив до них: „Чи оце вас споку́шує? А що ж, як побачите Лю́дського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То Дух, що ожи́влює, тіло ж не помагає нічого. Слова́, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує“. Бо Ісус знав споча́тку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: „Я тому́ й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця да́не те“. Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“ Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“ Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“. Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.