Today's Readings

First Reading

Ephesians 3:13-21

Тому́ то благаю я вас не занепада́ти духом через терпіння моє через вас, бо воно — ваша слава. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою. А Тому́, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або ду́маємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амі́нь.

First Reading

Ezekiel 8

І сталося за шостого року, шостого місяця, п'ятого дня місяця сидів я в своє́му домі, а Юдині старші́ сиділи передо мною, — то впала там на мене рука Господа Бога. І побачив я, аж ось подо́ба, на вигляд чоловіка: від виду сте́гон його й дололу — огонь, а від сте́гон його й догори — на вигляд ся́йва, ніби палаюча мідь. І витягнув Він подобу руки, і взяв мене за волосся моєї голови, а Дух підійняв мене між землею та між небом, і впровадив мене до Єрусалиму в Божих виді́ннях, до входу вну́трішньої брами, зве́рненої на пі́вніч, де місце перебува́ння і́дола, що викли́кує заздрість. І ось була там слава Ізраїлевого Бога, як той вид, що я бачив у долині! І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, зведи очі свої в напрямі на пі́вніч!“ І звів я очі свої в напрямі на пі́вніч, аж ось з пі́вночі, від брами же́ртівника, був той і́дол за́здрости при вході. І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, чи ти бачиш, що́ вони ро́блять! Це великі гидо́ти, що Ізраїлів дім робить тут, щоб віддали́тися від Моєї святині! Та ти зно́ву побачиш іще більші гидо́ти“. І привів мене до входу подві́р'я, і побачив я, — аж ось дірка в стіні! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, прокопа́й дірку в стіні!“ І прокопа́в я в стіні, — аж ось вхід! І сказав Він до мене: „Увійди, і побач ті злі гидо́ти, які вони роблять отут!“ І ввійшов я й побачив, аж ось усякий вид плазуна́ та огидли́вої звірини́, і всякі божки́ Ізраїлевого дому, накре́слені на стіні навко́ло круго́м. А сімдеся́т чоловіка зо старши́х Ізраїлевого дому та Яазанія, Шафанів син, що стояв посеред них, стояли перед ними, і кожен мав у своїй руці свою кади́льницю, і підіймалися па́хощі з хмари кади́ла. І сказав Він до мене: „Чи бачив ти, сину лю́дський, що́ роблять Ізраїлеві старші́ в темно́ті, кожен у кімна́тах своїх ідолів? Бо говорять вони: Господь нас не бачить, Господь покинув цей край“. І сказав Він до мене: „Ти зно́ву побачиш ще більші гидо́ти, які вони ро́блять“. І Він запрова́див мене до входу до брами Господнього дому що на пі́вночі, — аж ось там сидять жінки́, що оплакували Таммуза . І сказав Він до мене: „Чи ти бачив, сину лю́дський? Ти зно́ву побачиш гидо́ти ще більші від цих!“ І Він запрова́див мене до вну́трішнього подві́р'я Господнього дому. Аж ось при вході до Господнього храму, між притво́ром та між же́ртівником, було біля двадцяти́ й п'яти чоловіка: спи́ни їхні — до Господнього храму, а їхні обличчя — на схід, і вони кла́нялися до сходу, до сонця. І сказав Він до мене: „Чи ти бачив, сину лю́дський? Чи легко Юдиному дому, щоб не робити тих гидот, які вони роблять отут? Бо вони напо́внили Край наси́льством, і знову гнівають Мене, й ось вони держать зелені галу́зки при но́сі своїм. Тому то й Я зроблю́ з лютістю: око Моє не змилується, і милосердя не буду Я мати. І вони будуть кли́кати сильним голосом в ву́ха Мої, та Я їх не почую!“

First Reading

Micah 6:1-8

Послухайте, що промовляє Господь: Устань, спереча́йсь перед го́рами, і хай узгі́р'я почують твій голос! Послухайте, гори, Господнього су́ду, і візьміть до вух, ви, основи землі, бо в Господа пря із народом Своїм, і з Ізраїлем буде судитися Він! „Наро́де ти Мій, що́ тобі Я зробив і чим мучив тебе, — свідчи на Ме́не! Бо Я з кра́ю єгипетського тебе вивів, і тебе викупив з дому рабів, і перед тобою послав Я Мойсея, Ааро́на та Марія́м. Мій наро́де, згадай, що Бала́к, цар моавський, заду́мував був, і що йому відповів Валаа́м, син Бео́рів, від Шітті́му аж по Ґілґал, щоб пізнати тобі справедливості Господа“. „З чим піду́ перед Господа, схилю́сь перед Богом Високо́сти? Чи піду́ перед Нього з цілопа́леннями, з річними телятами? Чи Господь уподо́бає тисячі барані́в, десятити́сячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого пе́рвенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі?“ „Було тобі ви́явлено, о люди́но, що́ добре, і чого́ пожадає від тебе Госпо́дь, — нічо́го, а тільки чини́ти правосу́ддя, і милосе́рдя любити, і з твоїм Богом ходи́ти суми́рно“.

Morning Prayer — First Lesson

Amos 9

Я бачив Господа, що стояв над же́ртівником, і Він сказав: Удар но по ма́ковиці цих воріт, щоб затрясли́ся поро́ги, і порозбивай їх на всіх їхніх го́ловах, а їхній останок заб'ю́ Я мечем. Не втече їм втіка́ч, і гоне́ць не врятується в них! Якщо б закопа́лись вони до шео́лу, то й звідти рука Моя їх забере́, і якщо б підняли́ся на небо, то й звідти їх ски́ну! А якщо б похова́лись вони на верхови́ні Карме́лу, — звідти ви́шукаю й заберу́ їх, а якщо на дні моря вони похова́ються з-перед очей Моїх, то й там Я гадюці звелю́, — і вона їх покуса́є! А якщо вони пі́дуть в поло́н перед своїми ворогами, то й там накажу́ Я мече́ві — і він їх повбиває, і на них Я зверну́ Своє око на зле, а не на добре. Бо коли Господь Бог Савао́т доторкне́ться землі, то розта́не вона, і в жало́бу впаду́ть всі мешка́нці її. І вся вона вийде, немов та Ріка́, і мов рі́чка Єгипту обни́зиться. Він будує на небі черто́ги Свої, а Свій небозвід закла́в над землею, воду мо́рську Він кличе, і виливає її на пове́рхню землі, — Госпо́дь Йому Йме́ння! Хіба ж ви, Ізраїлеві сини, Мені не такі, як сини етіо́плян? говорить Господь. Хіба ж не Ізраїля вивів Я з кра́ю єгипетського, а филисти́млян з Кафто́ру, а Ара́ма із Кі́ру? Ось очі Господа Бога на грішне це царство, — і з пове́рхні землі його вигублю, та вигу́блюючи, не погублю́ дому Якового, говорить Господь. Бо ось Я звелів, і серед наро́дів усіх пересі́ю Ізраїлів дім, як пересіва́ється ре́шетом, — і жодне зере́нце на землю не ви́паде! Упаду́ть усі грішні наро́ду Мого від меча, що говорять: Не дося́гне до нас і не стріне оце́ нас нещастя! Того дня Я поставлю упа́лу Давидову ски́нію і проло́ми в ній загороджу́, і поставлю руїни його́, і відбудую його́, як за днів старода́вніх, щоб решту Едо́му посіли вони, і всі ті наро́ди, що в них кли́калося Моє Йме́ння, говорить Господь, Який чинить оце. Ось дні настають, говорить Господь, і ора́ч із женце́м зустрі́неться, а топта́ч винограду — із сіяче́м, і го́ри закра́пають виногра́довим соком, а всі взгі́р'я добром потечу́ть. І долю наро́ду Свого, Ізра́їля, Я поверну́, і побудую міста́ попусто́шені, і ося́дуть вони, і заса́дять вони виноградники, й питимуть їхнє вино, і порозво́дять садки́, і будуть їсти їхній о́воч. І Я посаджу́ їх на їхній землі, і не бу́дуть їх більш виривати з своєї землі, яку Я їм дав, говорить Госпо́дь, Бог твій!“

Epistle

Galatians 5:25-26;6:1-10

Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному! Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!

First Reading

Genesis 7

І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді. Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої — двоє: самця та самицю її. Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі. Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, — і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!“ І зробив Ной усе, як звелів був Господь. А Ной був віку шостисот літ, і стався пото́п, — вода на землі. І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу. Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі, по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів. І сталося по семи днях, — і во́ди потопу лину́ли на землю. Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джере́ла великої безодні, і розчинилися небесні розтвори. І був дощ на землі сорок день і сорок ночей. Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними, вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазу́є по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата. І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя. А те, що ввійшло, — самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега. І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею. І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води. І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім. На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори. І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на. Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було. І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було. І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Responsorial Psalm

Psalm 100

Gospel

Luke 7:11-16

І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“

Responsorial Psalm

Psalm 90

Responsorial Psalm

Psalm 100

Responsorial Psalm

Psalm 99

Evening Prayer — First Lesson

Obadiah 1

Видіння Овді́я. Так сказав Господь Бог на Едо́м: „Почули ми вістку від Господа, і по́сланий був між наро́дів посо́л, щоб сказати: Уставайте, і станьмо на нього до бо́ю! Оце Я мали́м тебе дав між наро́ди, ти дуже пого́рджений. Гордість серця твого обманила тебе, який перебува́єш по щі́линах ске́льних, у високім сиді́нні своїм, що гово́риш у серці своє́му: Хто скине на землю мене́? Якщо б ти підні́сся, немов той орел, і якщо б ти кубло́ своє склав поміж зо́рями, — то й звідти Я скину тебе, промовляє Госпо́дь! Чи ж до тебе злоді́ї прихо́дили, чи нічні ті грабі́жники, — такий ти пони́щений! — чи ж вони не накра́ли б собі скільки треба? Якщо б до тебе прийшли збирачі́ винограду, чи ж вони не лишили б хоч ви́бірків? Як Ісав перешу́каний, як криї́вки його перегля́нені! Аж до границі прогнали тебе, обма́нять тебе твої всі сою́зники, переможуть тебе твої при́ятелі! Ті, що хліб твій їдять, пастку розста́влять на тебе, — нема в тому розуму! Чи ж не станеться це того дня, — промовляє Господь, — і ви́гублю Я мудреці́в із Едо́му, а розум з гори Ісавової? І настра́шене буде лица́рство твоє, о Тема́не, щоб був ви́тятий кожен з Ісава уби́вством. Через насилля на Якова на брата твого сором покриє тебе, і ти ви́тятий будеш наві́ки. Того дня, коли став ти навпро́ти, того дня, як чужі полони́ли були його ві́йсько, і коли чужинці́ в його брами ввійшли і же́реба кидали про Єрусалим, то й ти був, як один з них! І тому́ не дивися на день свого брата, на день лиха його, і не тішся з Юдиних синів у день їхньої згу́би, і не розкривай своїх уст у день у́тиску. І не входь ти до брами наро́ду Мого́ у день лиха його́, і не пригляда́йся до зла його й ти в день нещастя його́, і не простяга́йте своєї руки́ до багатства його́ в день нещастя його́! І на роздорі́жжі не стій, щоб витина́ти його втікачі́в, і в день у́тиску не видавай його ре́шток! Бо близьки́й день Госпо́дній над усіма наро́дами, — як зробив ти, то так і тобі буде зро́блено: ве́рнеться на твою го́лову чин твій! Бо я́к ви пили́ на святій Моїй горі, так народи усі за́вжди пи́тимуть! І будуть пити вони, і бу́дуть хлепта́ти, і стануть вони, немов їх не було́. А на Сіонській горі буде спасі́ння, і буде святою вона, і спа́дки свої́ вже пося́де дім Яковів. І дім Якова стане огнем, і дім Йо́сипа — по́лум'ям, а дім Ісава — соломою, — і будуть пала́ти вони проти них, і їх пожеру́ть, і останку не буде із дому Ісава, бо Госпо́дь це сказав. І пося́дуть півде́нні Іса́вову го́ру, а мешка́нці долин — филисти́млян, і пося́дуть Єфремове поле та поле самарі́йське, а Веніями́н — Ґілеа́д. А полоне́ні ві́йська Ізраїлевих синів заволодіють тим, що хананейське аж до Цорфа́ту, а єрусалимські вигнанці в неволі, що в Сефараді, пося́дуть міста́ полудне́ві. І спаси́телі при́йдуть на го́ру Сіо́н, щоб го́ру Іса́ва судити, — і царство Господнє настане!

Second Reading

Romans 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Second Reading

I Peter 2

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.

Second Reading

Acts 22:1-21

„Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“ Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв: „Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні. Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару. І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба! І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“. А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив. А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“ Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“. А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я. А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску, до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“ І я хвилі тієї побачив його. І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув! А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“ І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я, і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“. А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе. А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“. Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“

Second Reading

Hebrews 1:7-14

А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“. А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности. Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“. І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють. Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“! Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“! Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 8

Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом, бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти. Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом. Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне. Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир, думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може. І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас. Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись. Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Gospel

Matthew 13:44-52

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Gospel

Matthew 21:43-46

Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Gospel

John 7

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв. У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“ Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“ Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його. Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене. Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“. Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений. А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“ Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“ Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього. А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“ Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“. А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено? Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього? Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“ Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них: „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“ Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“. І до дому свого́ пішов кожен.