Today's Readings

First Reading

Philippians 1:22-30

А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас. Тільки живіть згідно з Христовою Єва́нгелією, щоб, — чи прийду́ я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте́ в однім дусі, бо́рючись однодушно за віру єва́нгельську, і ні в чо́му не боячи́ся противників; це їм доказ загибелі, вам же спасі́ння. А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа доброді́йство, — не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу́, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.

First Reading

Ezekiel 24

А за дев'ятого року, десятого місяця, десятого дня місяця було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, напиши собі ім'я́ цього дня, цього самого дня, бо вавилонський цар саме цього дня наступив на Єрусалим. І розкажи́ при́тчу на дім ворохо́бности, та й скажеш їм: Так говорить Господь Бог: Пристав ти котла́, пристав та й налий води в нього. Повкладай його ку́сні до нього, усякий добрий кусо́к, стегно́ та лопа́тку, напо́вни кістка́ми добі́рними. Візьми добірні́ше з отари, розклади під ним дро́ва, звари його ку́сні, і щоб у ньому зварилися кості його. Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогу́бному, котло́ві, що іржа́ його в ньому, і що його іржа не схо́дить із нього! Кусок за куском повитягуй це з нього; на нього нехай не впаде́ жеребо́к! Кров бо його серед нього, — він на голу скелю її помістив, не вилив на землю її, щоб порохом вкрити її. Щоб лютість підійняти, щоб помститися, Я дам його кров на голу скелю, щоб вона непокрита була́. Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогу́бному, — збільшу́ о́гнище й Я! Підклади́ дров, розпали́ цей огонь, довари́ м'ясо, і вилий росі́л, а кості хай спа́лені бу́дуть. І постав його порожнім на вугі́лля його, щоб він розігрівся, і щоб мідь його розпали́лась, і щоб розтопи́лась у ньому нечистість його, щоб іржа його зникла. Увесь труд нада́рмо пішов, і не зійшла з нього його велика іржа́, — в огонь його з його ірже́ю! У твоїй нечистоті є розпуста. За те, що Я чистив тебе, але́ чистим не став ти, ти з своєї нечистости вже не відчи́стишся, аж по́ки Я не заспоко́ю Свою лютість на тобі. Я, Господь, це казав, — і наді́йде воно! І зроблю́, не звільню́, і не змилуюся, — за твоїми доро́гами та за твоїми діла́ми засудять тебе, — це Господь Бог промовляє!“ І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, ось Я візьму́ від тебе несподі́ваним уда́ром утіху очей твоїх, а ти не голоси й не плач, і нехай не виступить сльоза́ твоя. Стогни́ собі тихо, жало́би по померлих не роби, прикра́су голови своєї обвий на себе, а взуття́ своє взуй на ноги свої, і не закривай ву́сів, і не їж жало́бного хліба“. І говорив я до наро́ду рано, а ввечері поме́рла мені жінка... І зробив я рано, як наказано мені. І сказав мені той наро́д: Чи не розповіси́ нам, що́ це нам таке, що ти робиш? І я їм сказав: Було мені слово Господнє таке: Скажи Ізраїлевому дому: Так говорить Господь Бог: Ось Я збезче́щу святиню Мою, опо́ру вашої сили, утіху ваших оче́й та любе вашій душі. А ваші сини та ваші до́чки, що ви покинули їх, попа́дають від меча. І ви зробите, як зробив я: ву́сів не закриєте, і хліба жало́бного не будете їсти. А прикра́си ваші будуть на ваших голова́х, і взуття́ ваше — на ваших нога́х, не будете голосити, і не будете плакати, а бу́дете со́хнути через свої гріхи, і будете стогна́ти один до о́дного. І стане Єзекіїль вам за знака: усе, що робив він, бу́дете робити і ви. І коли те при́йде, то пізнаєте ви, що Я — Господь Бог. А ти, сину лю́дський, — того дня, коли візьму́ від них їхню силу, радість пишно́ти їхньої, утіху очей їхніх, пра́гнення їхньої душі, їхніх синів та дочо́к їхніх, — того дня при́йде до тебе врято́ваний, щоб сповісти́ти про це в твої ву́ха. Цього дня відкриються твої уста ра́зом з цим урятованим, і бу́деш говорити, і не бу́деш уже німи́й, і станеш для них зна́ком. І пізнають, що Я — Госпо́дь!“

First Reading

Job 42:1-17

А Йов відповів Господе́ві й сказав: „Я знаю, що можеш Ти все, і не спиня́ється за́дум у Тебе! Хто́ ж то такий, що ховає пора́ду немудру? Тому я говорив, але не розумів. Це чудніше від мене, й не знаю його: „Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, — ти ж Мені поясни́“. Тільки по́слухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе. Тому́ я зрікаюсь гово́реного, і каюсь у по́росі й по́пелі!“ І сталося по то́му, як Госпо́дь промовив ці слова́ до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: „Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх при́ятелів, бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім барані́в, і йдіть до Мого раба Йова, і принесе́те цілопа́лення за себе, а Мій раб Йов помо́литься за вас, бо тільки з ним Я буду рахува́тися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов“. І пішли теманянин Еліфа́з, і шух'янин Білда́д, та нааматянин Цофа́р, і зробили, як говорив їм Госпо́дь. І споглянув Господь на Йова. І Господь приверну́в Йова до першого ста́ну, коли він помолився за своїх при́ятелів. І помно́жив Господь усе, що Йов мав, удвоє. І поприхо́дили до нього всі брати його, і всі се́стри його та всі попере́дні знайо́мі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хита́ли над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спрова́див на нього. І дали вони йому кожен по одній кеси́ті, і кожен по одній золотій обручці. А Господь поблагослови́в останок днів Йова більше від поча́тку його, і було́ в нього чотирна́дцять тисяч дрібно́ї худоби, і шість тисяч верблю́дів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць. І було́ в нього се́меро синів та три дочки́. І назвав він ім'я́ першій: Єміма, і ім'я́ другій: Кеція, а ім'я́ третій: Керен-Гаппух. I таких вродли́вих жінок, як Йовові до́чки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спа́дщину поміж їхніми братами. А Йов жив по то́му сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколі́нні. І впоко́ївся Йов старим та насиченим днями.

Morning Prayer — First Lesson

Zechariah 10

Просіть від Господа дощу́ ча́су весняно́го пізнього дощу́, — Господь чинить бли́скавки, і зливни́й дощ посилає їм, кожному траву на полі. Бо говорять марно́ту домо́ві божки́, і віщуни́ бачать лжу, і розказують сни неправдиві, потішають марно́тою. Тому́ вони бродять, немов та ота́ра, мандру́ють вони, бо без па́стиря. На па́стирів гнів Мій пала́є, а козлів навіщу́, бо ста́до Своє, Юдин дім покарає Господь Саваот, і вчинить Він їх, немов Свої́м славним коне́м на війні. З нього буде наріжник, із нього кіло́к, з нього лук бойови́й, з нього вийдуть керма́ничі ра́зом усі, І будуть, немов те лица́рство, що то́пче воно на війні, як болото на вулицях, і бу́дуть вони воювати, бо з ними Господь, і кінно́тних їздці́в засоро́млять. І вчиню́ Я лица́рським дім Юдин, а дім Йо́сипів спасу́, і верну́ їх, бо змилосе́рдивсь над ними, і стануть вони, ніби Я їх не кидав, Бо Я — Господь Бог їхній, і буду Я їх вислухо́вувати. І стане лица́рським Єфрем, і звеселі́є їхнє серце, немов від вина, а їхні сини це побачать та бу́дуть радіти, поті́шиться серце їхнє Го́сподом. Я їм дам зна́ка та їх позбираю, бо Я ви́купив їх, і мно́житись будуть, як мно́жились. І розсію Я їх між наро́дами, і в далеких края́х вони будуть Мене зга́дувати, і жи́тимуть з ді́тьми своїми, і ве́рнуться. І верну́ їх із кра́ю єгипетського, і позгрома́джую їх із Ашшу́ру, і введу́ їх до кра́ю Ґілеа́ду й Ліва́ну, і мі́сця не виста́чить їм. І при́йде по морі нещастя, і хвилі на морі ударить, і повисиха́ють усі глиби́ни Ріки́, — і буде пони́жена гордість Ашшу́ру, і від Єгипту віді́йметься бе́рло. І зміцню́ їх у Господі, і Йме́нням Його вони будуть ходити, говорить Господь!

Epistle

Nehemiah 8:1-10

І зібрався ввесь наро́д, як один чоловік, на майда́н, що перед Водною брамою, і сказали учителеві Ездрі прине́сти книги Мойсеєвого Зако́ну, що наказав був Господь Ізра́їлеві. І приніс священик Ездра Зако́на перед збори з чоловіків та аж до жіно́к, і всіх, хто розумів чуте, першого дня сьомого місяця. І читав він у нім на майда́ні, що перед Водною брамою, від світанку аж до полу́дня, перед чоловіками й жінка́ми та тими, хто розуміє, а уші всього народу були звернені до книги Зако́ну. І стояв учитель Ездра на дерев'я́ному підви́щенні, що зробили для цієї справи, а при ньому стояв Маттітія, і Шема, і Аная, і Урійя, і Хілкійя, і Маасея на прави́ці його, а на ліви́ці його: Педая, і Мішаїл, і Малкійя, і Хашум, і Хашбаддана, Захарій, Мешуллам. І розгорнув Ездра цю книгу на оча́х усього народу, бо він був вище від усього народу, а коли він розгорнув, увесь наро́д устав. І поблагословив Ездра Господа, Бога великого, а ввесь народ відповів: „Амі́нь, Амі́нь!“ з підне́сенням своїх рук. І всі схиля́лися, і вклонялися Господе́ві обличчям до землі! А Ісус, і Бані, і Шеревея, Ямін, Аккув, Шаббетай, Годійя, Маасея, Келіта, Азарія, Йозавад, Ханан, Пелая та Левити пояснювали наро́дові Зако́на, а народ був на своєму місці. І читали в книзі, у Божому Зако́ні вира́зно, і вияснювали зна́чення, і робили зрозумілим чи́тане. І сказав намісник Неемія, і священик учитель Ездра й Левити, що вияснювали наро́дові, до всього наро́ду: „День цей — святий він для Господа, Бога вашого, — не будьте в жало́бі й не плачте!“ Бо плакав увесь наро́д, як почув слова Зако́ну. І сказав він до них: „Ідіть, їжте сите та пийте солодке, і посилайте ча́стки тому́, в кого нема нагото́вленого. Бо святий цей день для нашого Господа, і не сумуйте, бо радість у Господі — це ваша сила!“

First Reading

Genesis 23

І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, — літа життя Сарриного. І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, — це Хеврон у кра́ї ханаанському. І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею. І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи: „Я прихо́дько й захо́жий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого“. І відповіли́ сини Хетові Авраамові, та й сказали йому: Послухай нас, пане мій, — ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою“. І встав Авраам, і вклонився наро́ду тієї землі, синам Хетовим, та й промовив до них і сказав: „Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового, і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, — хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу“. А Ефрон пробува́в серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи: „Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, — на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою“. І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі, та й сказав до Ефрона, так що чув був наро́д тієї землі, говорячи: „Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, — візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою“. А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому: „Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, — що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай!“ І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, — чотири сотні шеклів срібла купецької ваги. І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо, купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його. І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, — це Хеврон у землі ханаанській. І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 24

І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві. Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“ Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще. Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми. А все це — поча́ток терпінь породільних. На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє. І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти. Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х. І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не. А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний! І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець! Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де. І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться. Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри. Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте! Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо де труп, — там зберуться орли́. І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться. І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою. І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима! Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої! А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець. Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“, і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського. Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би. Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями, то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!

Responsorial Psalm

Psalm 122

Gospel

Mark 9:16-28

І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

Responsorial Psalm

Psalm 106

Responsorial Psalm

Psalm 116

Responsorial Psalm

Psalm 115

Evening Prayer — First Lesson

Zechariah 11

Ліва́не, відкрий свої двері, — і огонь пожере́ з твоїх ке́дрів! Голоси, кипари́се, бо ке́др он упав, пограбо́вані пи́шні! Голосіте, баша́нські дуби́, бо ліс неприступний звалився! Чути голос виття́ пастухів, бо го́рдощі їхні пограбо́вані! Чути рик левчукі́в, бо йорда́нська краса́ попусто́шена. Так говорить Господь, мій Бог: Паси ти отару, яка на зарі́з, що ріжуть їх їхні купці — і не винні, а їхні продавці промовляють: Благослове́нний Господь, що я збагаті́в! А їхні пастухи не помилують їх! Бо Я не помилую більше вже ме́шканців цеї землі, промовляє Госпо́дь. І ось передам Я люди́ну, одно́го одно́му до рук, та до рук царя їхнього, — і землю вони потовчу́ть, і Я з їхніх рук не врятую ніко́го! І пас Я отару, яка на зарі́з тим, хто торгує отарою. І взяв Я Собі два киї, і одно́го назвав: „Милість“, а одного назвав: „Зго́да“, і пас Я отару. І знищив Я трьох пастухів за один місяць. І Я втратив терпіння до них, бо душа їхня обри́дила Мене. Тому́ Я сказав: Не па́стиму вас! Та вівця́, що має померти, нехай умре, а що має погу́блена бути — хай буде погу́блена, а позосталі хай тіло одна однієї з'їдять! І Я взяв Свого кия „Милість“, і його поламав, щоб зламати Свого заповіта, якого Я склав був зо всіма́ наро́дами. І він зла́маний був того дня, і пізнали покупці́ отари, які на Мене вважають, що це слово Господнє. І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших оча́х, дайте платню́ Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню́ відва́жили — тридцять срібнякі́в. І промовив до мене Господь: Кинь її ганчаре́ві, ту славну ціну́, що вони оціни́ли Мене! І Я взяв оті тридцять срібнякі́в, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря́. І зламав Я Свого кия другого, „Згоду“, щоб зламати брате́рство між Юдою та між Ізраїлем. І промовив до мене Господь: Ще візьми собі знаря́ддя пастуха нерозумного. Бо ось Я настановлю́ па́стиря на землі, — він загу́блених не відві́дає, розпоро́шеного не буде шукати, і зла́маної не вилікує, стоячої не годува́тиме, а м'ясо ситої їстиме, і ра́тиці їхні поламає. Горе негідному па́стиреві, який покида́є ота́ру! Меч на раме́но його та в його́ праве око: конче всохне раме́но йому, і конче стемні́є його́ праве око!“

Second Reading

Ephesians 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, святим, що в Ефе́сі, і вірним у Христі Ісусі, — нехай буде вам благода́ть та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благослове́нням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше зало́ження світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призна́чивши напере́д, щоб нас усинови́ти для Себе Ісусом Христом, за вподо́банням волі Своєї, на хвалу́ слави благода́ті Своєї, якою Він обдарував нас в Улю́бленім, що маємо в Ньому відку́плення кров'ю Його, про́щення провин, через багатство благода́ті Його, яку Він намно́жив у нас у всякій премудрості й розва́жності, об'явивши нам таємни́цю волі Своєї за Своїм уподо́банням, яке постановив у Самому Собі, для уря́дження ви́повнення часів, щоб усе об'єднати в Христі, — що на небі, і що́ на землі. У Нім, що в Нім стали ми й спадкоє́мцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї, щоб на хвалу́ Його слави були ми, що перше надіялися на Христа. У Ньому й ви, як почули були слово правди, Єва́нгелію спасі́ння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обі́тниці, Який є завда́ток нашого спа́дку, на викуп здобутого, на хвалу́ Його слави! Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дя́кувати, і в моли́твах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об'явлення для пізна́ння Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спа́док у святих, і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі право́руч Себе, вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому. І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є!

Second Reading

Revelation 2

До ангола Церкви в Ефе́сі напиши: „Оце каже Той, Хто трима́є сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи світильників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливі́сть, і що не можеш терпіти лихих, і ви́пробував тих, хто себе називає апо́столами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працюва́в для Йме́ння Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і зру́шу твого світильника́ з його місця, якщо не покаєшся. Але маєш оце, що нена́видиш учинки Николаї́тів, яких і Я нена́виджу. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю́ Божім“. А до ангола Церкви в Смірні напиши: „Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив: Я знаю діла твої, і біду́, і убозтво, — але ти багатий, — і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони — зборище сатани. Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в'язниць, щоб вас ви́пробувати. І будете мати біду́ десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця́ життя! Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможець не буде пошко́джений від другої смерти“. А до ангола Церкви в Перга́мі напиши: „Оце каже Той, що має меча обосі́чного: Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І трима́єш ти Йме́ння Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли в вас, де живе сатана́, був убитий Анти́па, свідок Мій вірний. Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто трима́ється науки Валаа́ма, що навчав був Бала́ка покласти спотика́ння перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпу́сту чинили. Так маєш і ти таких, що трима́ються науки Николаїтської так само. Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти прихо́вану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове́, якого не знає ніхто, — тільки той, хто приймає його“. І до ангола Церкви в Тіяти́рах напиши: „Оце каже Син Божий, що має очі Свої, як по́лум'я огняне́, а ноги Його подібні до міді: Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші. Але маю на тебе, що жінці Єзаве́лі, яка каже, ніби вона пророки́ня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти і́дольські жертви. І Я дав був їй ча́су, щоб пока́ялася, — та вона не схотіла покаятися в розпусті своїй. Ось Я кину її на ложе, а тих, що чинять із нею розпусту, у велику біду, коли тільки в учинках своїх не покаються, а діти її поб'ю́ смертю. І пізнають усі Церкви́, що Я Той, Хто нирки й серця вивіря́є, і Я кожному з вас дам за вчинками вашими. А вам, та іншим, що в Тіяти́рах, що не мають науки цієї, і — як кажуть — не розуміють так зва́них глиби́н сатани́, кажу́: не накладу́ на вас іншого тягара, тільки те, що ви маєте, трима́йте, аж поки прийду́. А переможцеві, і тому́, хто аж до кінця доде́ржує Мої вчинки, Я дам йому вла́ду „над поганами, і буде пасти́ їх залізним жезлом; вони, немов гли́няний по́суд, покру́шаться“, як і Я оде́ржав вла́ду від Свого́ Отця, і дам Я йому зо́рю досві́тню. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“

Second Reading

Romans 12:1-2

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість.

Second Reading

Hebrews 7:11-17

Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим? Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника. Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав. І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик, що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя. Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

Gospel

Luke 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 8

А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється. Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння слаби́м! Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви? І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́. Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!

Gospel

Matthew 28:16-20

Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Gospel

Luke 9:7-11

А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав, а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків. Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його. А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да. А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.

Gospel

Matthew 2

Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу, і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“. І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись? Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́. І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́. А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі. Як вони ж відійшли, ось ангол Господній з'явивсь у сні Йо́сипові та й сказав: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу́ тобі, бо Дитя́тка шукатиме Ірод, щоб Його́ погубити“. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збуло́ся сказане від Господа пророком, який провіщає: „Із Єгипту покликав Я Сина Свого́“. Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Вифлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за ча́сом, що його в мудреців він був ви́питав. Тоді спра́вдилось те, що сказав Єремі́я пророк, промовляючи: „Чути голос у Рамі, плач і рида́ння та голосі́ння велике: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх“. Коли ж Ірод умер, ось ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йо́сипові, та й промовив: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його́, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шука́в душу Дитини“. І він устав, узяв Дитя́тко та матір Його́, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царю́є в Юдеї Архела́й, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остере́жений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім'я́ Назаре́т, щоб збулося пророками сказане, що Він Назаряни́н буде зва́ний.