Today's Readings

First Reading

Philippians 2:1-4

Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя, то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.

First Reading

Ezekiel 25

І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, зверни́ своє обличчя до Аммо́нових синів, і пророкуй на них. І скажеш Аммо́новим синам: Послухайте слова Господа Бога: Так говорить Господь Бог: За те, що ти говориш „Ага!“ про Мою святиню, бо вона збезче́щена, і про Ізраїлеву землю, бо спусто́шена, і про Юдин дім, бо пішов у поло́н, тому́ ось Я дам тебе синам сходу на спа́док, і поставлять вони в тебе ша́тра свої, і зроблять у тебе місця́ свого пробува́ння. Вони будуть їсти твій плід, і вони будуть пити твоє молоко. І дам я Раббу на ста́йню для верблю́дів, а Аммонових синів на лі́гво отари, і ви пізнаєте, що Я — Госпо́дь! Бо так Господь Бог промовляє: За твоє пле́скання рукою, і твоє тупотіння ногою, і що в душі ті́шишся ти всією своєю пого́рдою до Ізраілевої землі, тому́ ось Я витягну Свою руку на тебе, і дам тебе на здо́бич для наро́дів, і витну тебе з наро́дів, і ви́гублю тебе з краї́в, знищу тебе, і пізнаєш, що Я — Госпо́дь! Так сказав Господь Бог: За те, що Моа́в та Сеїр говорять: „Ось Юдин дім — як усі наро́ди“, тому ось Я відкрию Моа́вове узбіччя від міст, від його міст, від його кінця́, пишно́ту землі: Бен-Гаєшімот, Баал-Меон аж до Кір'ятаїму. Я дам його на спа́док для синів сходу ра́зом з синами Аммо́новими, щоб не згадувались Аммонові сини серед наро́дів. А над Моавом зроблю́ при́суди, і пізнають вони, що Я — Госпо́дь! Так говорить Господь Бог: За те, що Едо́м мстився мстою над Юдиним домом, і тяжко гріши́ли, через те, що мсти́лися над ними, тому так говорить Господь Бог: І витягну Я руку Свою на Едо́ма, і витну з нього люди́ну й скоти́ну, і вчиню́ його руїною, — від Теману й аж до Дедану вони попа́дають від меча! І дам Я Свою по́мсту над Едомом у руку Мого народу Ізраїля, і вчиню́ в Едомі за гнівом Своїм, за лютістю Своєю, і зазнають вони Моєї по́мсти, говорить Господь Бог! Так говорить Господь Бог: За те, що филисти́мляни чинили в по́мсті, і мстилися мстою через пого́рду в душі, щоб нищити в вічній не́нависті, тому так говорить Господь Вог: Ось Я витягну Свою руку на филисти́млян, і витну кере́тян, і вигублю останок морського берега, і вчиню́ над ними жорсто́кі помсти лютими ка́рами. І пізнають вони, що Я — Господь, коли Я вчиню Свою помсту серед них!“

First Reading

Proverbs 1:1-19

При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, — щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́, щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти, щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність. Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к, щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки. Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням. Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, — вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою. Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти ! Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного, живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́. Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, — сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки, бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати! Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того: то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою! Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!

Morning Prayer — First Lesson

Zechariah 12

Пророцтво Господнього слова на Ізраїля. „Говорить Господь, що небо напну́в та землю закла́в, і вформува́в дух людині у ну́трі її: Ось Я Єрусалим учиню́ за ке́ліха оп'яні́ння всім наро́дам навко́ло, і на Юду також, коли буде в обло́зі на Єрусалим. І буде в той день, Я зроблю́ Єрусалима за камінь тяжки́й всім наро́дам: усі, хто буде його поруша́ти, будуть конче пора́нені, і зберу́ться на нього всі наро́ди землі. Того дня, — промовляє Госпо́дь, — уда́рю всіх ко́ней споло́шенням, і шале́нством — його верхівця́, а над Юдиним домом відкрию Я очі Свої, і всіх ко́ней наро́дів поб'ю́ сліпото́ю. І скажуть тоді князі Юдині в серці своє́му: Моя поту́га — то ме́шканці Єрусалиму у Господі Саваоті, їхньому Бо́зі! Того дня Я вчиню́ князів Юди, немов ту жаро́вню з огнем між дрова́ми, і як пала́ючий смолоски́п між снопа́ми, і будуть вони пожира́ти право́руч і ліво́руч всі довкі́льні наро́ди. І зно́ву ося́де на місці своє́му Єрусалим, — у Єрусалимі. І Господь допоможе найперше Юдиним наме́там, щоб не збі́льшилась слава Давидового дому та єрусалимського ме́шканця понад Юду. Того дня оборо́нить Госпо́дь єрусалимського ме́шканця, — і буде того дня той, хто спотика́ється серед них, як Давид, а дім Давидів — як Бог, як Ангол Господній перед ними. І станеться в день той, і Я буду шукати, щоб понищити всі ті наро́ди, що прихо́дять на Єрусалим. А на Давидів дім та на єрусалимського ме́шканця Я виллю Духа милости та молитви. І бу́дуть дивитись на Ме́не, Кого проколо́ли, і бу́дуть за Ним голоси́ти, як голо́ситься за одинце́м, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за пе́рвенцем. Того дня зді́йметься велике голосі́ння в Єрусалимі, як голосі́ння Гададріммо́на в Меґіддо́нській долині. І бу́де земля голосити, кожен рід окремо: окремо рід дому Давида, і окремо жінки́ їх, окремо рід дому Ната́на, й окремо жінки́ їх, окремо рід дому Леві́я, і окремо жінки́ їх, окремо рід Шім'ї, і окремо жінки́ їх. Усі роди, які позоста́ли, — кожен рід окремо, і окремо жінки́ їх.

Epistle

Ephesians 4:1-6

Отож, благаю вас я, в'я́зень у Господі, щоб ви пово́дилися гі́дно покли́кання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та ла́гідністю, з довготерпінням, у любові те́рплячи один о́дного, пильнуючи зберігати єдність Духа в союзі спокою. Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покли́кання. Один Госпо́дь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма́, і через усіх, і в усіх.

First Reading

Genesis 24

А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім. І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє, і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю. Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“. І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“ І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди! Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого! А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“. І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву. І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора. І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати, та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом! Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати. І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“. І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї. А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла. І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“ А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його. А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“. І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його. А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні? І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, — та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“ Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“. І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“. І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі, та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“. І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду. А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела. І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, — і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“. І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним. І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“ І той став говорити: „Я раб Авраамів. А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли. А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав. І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю. Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“. І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“ І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого. Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́. І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я! Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека, вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“ І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене! І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди. А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її. І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його. А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“. І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго. Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“. І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві. І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її. І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“. І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“. І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“. А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“ І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“. І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його. І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“. І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в. А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному. І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть. І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда. І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась. І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив. І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 25

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський! Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“. І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів! Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч. Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви. Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“. Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“ Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“. Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний. Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“. Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“ Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“ І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.

Responsorial Psalm

Psalm 123

Gospel

Matthew 22:34-46

Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.

Responsorial Psalm

Psalm 107

Responsorial Psalm

Psalm 117

Responsorial Psalm

Psalm 116

Evening Prayer — First Lesson

Zechariah 13

Того дня відкриється джерело́ для Давидового дому та для єрусалимських мешканців для жертви за гріх і за нечистоту́. І станеться в день той, говорить Госпо́дь Савао́т, повигу́блюю йме́ння бовва́нів з землі, і не будуть вони більше зга́дуватись, бо й пророків та духа нечистого ви́веду Я із землі! І станеться, коли бу́де хто пророкува́ти ще, то скажуть йому його ба́тько та мати його, що його породили: Не будеш ти жити, бо ло́жне говориш Господнім Ім'я́м! І зако́лють його його ба́тько та мати його, що його породили, за те, що неправду він пророкува́в. І станеться в день той, посоро́млені бу́дути пророки оті, кожен виді́нням своїм, коли пророкував він, і волосяни́ці не будуть вони зодяга́ти, щоб обманювати. І скаже він: Я не пророк, — я люди́на, що по́рає землю, бо земля — мій набу́ток з юна́цтва мого́. А коли йому скаже хто: „Що́ це за ра́ни на твоїх рука́х?“ то відкаже: „Побито мене в домі тих, хто коха́є мене́“. О ме́чу, збудися на Мого па́стиря та на мужа, Мого това́риша, каже Госпо́дь Савао́т! Удар па́стиря — і розпоро́шаться ві́вці, і Я оберну́ на мали́х Свою ру́ку. І станеться в ці́лому кра́ї, — говорить Госпо́дь, — дві частині в нім ви́тяті будуть, помру́ть, а третя частина зоста́влена буде у ньому. І цю третю частину введу́ на огонь, і очи́щу їх, як очища́ється срі́бло, і їх ви́пробую, як випробо́вується оте золото. Він кли́кати буде Йме́ння Моє, і Я йому відпові́м і скажу́: „Це наро́д Мій“, а він скаже: „Госпо́дь — то мій Бог!“

Second Reading

Ephesians 2

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звича́єм віку цього́, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухня́них, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, - Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, - і ра́зом із Ним воскресив, і ра́зом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода́ті Своєї в до́брості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли. Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно „обрізані“ на тілі звуть „необрізаними“, що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були́, стали близькі́ Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, - Він Своєю наукою знищив Зако́на заповідей, щоб з обох збудувати Собою одно́го ново́го чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, „Він благовісти́в мир вам, далеким, і мир близьки́м“, бо обоє Ним маємо при́ступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не прихо́дьки, а співгорожа́ни святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апо́столів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся буді́вля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви ра́зом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Second Reading

Revelation 3

А до ангола Церкви в Са́рдах напиши: „Оце каже Той, Хто має сім Божих Ду́хів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім'я́, ніби живий, а ти мертвий. Будь чуйни́й та решту зміцняй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закі́нченими перед Богом Моїм. Отож, пам'ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйни́й, то на тебе прийду́, немов злодій, і ти знати не бу́деш, якої години на тебе прийду́. Та ти маєш і в Са́рдах кілька імен, що одежі своєї вони не опога́нили, і в білій зо Мною ходитимуть, бо гі́дні вони. Переможець зодя́гнеться в білу одежу, а йме́ння його Я не змию із книги життя, і ймення його ви́знаю перед Отцем Своїм і перед Його алгола́ми. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“ І до ангола Церкви в Філяде́льфії напиши: „Оце каже Святий, Правдивий, що має „ключа Давидового, що Він відчиняє, — і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, — і ніхто не відчинить“. Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, — і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Йме́ння Мого не відкинувся. Ось Я зроблю́, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, — ось Я зроблю́, що вони „при́йдуть та вклоняться перед ногами твоїми“, і пізнають, що „Я полюбив тебе“. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу́ від години випробо́вування, що має прийти на ввесь світ, щоб ви́пробувати ме́шканців землі. Я прийду́ незабаром. Тримай, що́ ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав. Переможця зроблю́ Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу́ Ім'я́ Бога Мого й ім'я міста Бога Мого, Єрусалиму Ново́го, що з неба сходить від Бога Мого, та нове Ім'я́ Своє. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“ І до ангола Церкви в Лаодикі́ї напиши: „Оце каже Амі́нь, Свідок вірний і правдивий, поча́ток Божого тво́рива: Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти лі́теплий, і ні гарячий, ані холодний, то ви́плюну тебе з Своїх уст. Бо ти кажеш: „Я багатий, і збагатів, і не потребу́ю нічого“. А не знаєш, що ти нужде́нний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагати́тись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб га́ньба наготи́ твоєї не видна була, а ма́стю на очі намасти́ свої очі, щоб бачити. Кого Я люблю́, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду́, і буду вече́ряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“

Second Reading

Romans 12:9-18

Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго! Любіть один о́дного братньою любов'ю; випереджа́йте один о́дного пошаною! У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців! Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“ Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́! Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́!

Second Reading

Hebrews 7:18-25

Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність. Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога. І поскільки воно не без клятви, — вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, — то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту! І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм, але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має. Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись.

Gospel

Luke 24

А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі, та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї. Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“. І згадали вони ті слова́ Його! А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це. Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм. Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось. І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т. І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними. Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“ І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“ І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом. Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́. А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося. А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“. Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́. І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав. Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий... І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́, які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові. А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба. І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 9

Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апо́стол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, — то не справа моя перед Господом? Коли я не апо́стол для інших, то для вас я апостол, — ви бо печа́ть мого апо́стольства в Господі. Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру́, дружи́ну, як і інші апо́столи, і Господні брати, і Ки́фа? Хіба я один і Варна́ва не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у ві́йську? Або хто виноградинка садить, — і не їсть з його плоду? Або хто ота́ру пасе, — і не їсть молока від ота́ри? Чи я тільки по-лю́дському це говорю́? Хіба ж і Зако́н не говорить цього? Бо в Зако́ні Мойсеєвім писано: „Не в'яжи рота волові, що молотить“. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зо́всім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати ора́ч, а моло́тник — молотити з надією мати частку в своїм сподіва́нні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо́ ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили́ цього права, та все те́рпимо, аби перешкоди якої Христовій Єва́нгелії ми не вчинили. Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтаре́ві, із вівтаря́ мають частку? Так і Госпо́дь наказав проповідникам Єва́нгелії жити з Єва́нгелії. Але з того нічого не вжив я. А цього́ не писав я для того, щоб для мене так було́. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто зні́вечив хвалу мою! Бо коли я звіщаю Єва́нгелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Єва́нгелії! Тож коли це роблю́ добровільно, я маю нагоро́ду; коли ж недобровільно, то виконую службу дору́чену. Яка ж нагорода мені? — Та, що, благові́стячи, я безкори́сливо проповідував Христову Єва́нгелію, не використо́вуючи особистих прав щодо благові́стя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзако́нних — був, як підзако́нний, хоч сам підзако́нним не бувши, щоб придбати підзако́нних. Для тих, хто без Зако́ну, — я був беззако́нний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слаби́х, — як слаби́й, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю́ для Єва́нгелії, щоб стати її спільником. Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним.

Gospel

Mark 1:14-20

А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію, і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“ А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́. I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“. І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним.

Gospel

Luke 9:12-17

А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“ А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“. Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“. І зробили отак, і всіх їх розсади́ли. I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові. І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.

Gospel

Matthew 3

Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“