Today's Readings

First Reading

Philippians 2:5-11

Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним, але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́, щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!

First Reading

Ezekiel 26

І сталося одина́дцятого року, першого дня місяця, було слово Господнє до мене таке: „Сину лю́дський, за те, що Тир говорить на Єрусалим: „Ага́! зламалися це двері наро́дів, він зверта́ється до мене, і я наси́чуся, бо він зни́щений“, тому так говорить Госпо́дь Бог: Ось Я на тебе, Тире, і підійму́ на тебе багато наро́дів, як море підіймає свої хвилі. І понищать вони мури Тиру, і повалять ба́шти його, і ви́мету з нього порох його, і оберну́ його на голу скелю. Він буде серед моря місцем розтя́гнення не́воду, бо Я сказав це, — говорить Господь Бог, — і стане він за здо́бич для наро́дів, а його до́чки, що на полі, будуть побиті мечем, і пізнають вони, що Я — Господь! Бо так говорить Господь Бог: Ось Я спрова́джу до Тиру Навуходоно́сора, вавилонського царя, з пі́вночі, царя над царями, з конем і колесницею та з верхівця́ми, і з ними на́товп, і числе́нний наро́д. Він позабиває на полі дочо́к твоїх мечем, і зробить на тебе ба́шту, і насипле на тебе ва́ла, і поставить проти тебе щита́. І дасть муроло́ма на мури твої, і порозбиває мечами своїми він ба́шти твої! Від на́дміру ко́ней його закриє тебе їхня ку́рява, від цо́коту ве́ршника, ко́леса та колесниці затремтя́ть твої мури, як буде він вхо́дити в брами твої, як входять до міста з розла́маним муром. Копи́тами ко́ней своїх він пото́пче усі твої вулиці, позабиває мечем твій наро́д, і на землю попа́дають пам'ятники твоєї могутности. I вони розграбують багатство твоє, і пограбу́ють това́ри твої, і порозва́люють мури твої, і порозбивають доми́ твої пишні, а каміння твоє, і дере́ва твої, і навіть твій по́рох вони поскида́ють у во́ду! І Я припиню́ розляга́ння пісе́нь твоїх, і бре́нькіт гу́сел твоїх більше чутий не бу́де. І зроблю тебе голою скелею, станеш місцем розтя́гнення сітки, і більше не бу́деш збудо́ваний, бо я, Господь, це сказав, Господь Бог промовляє! Отак Господь Бог промовляє до Тиру: Чи ж від шу́му паді́ння твого́, коли бу́дуть стогнати ране́ні, коли забива́тимуть посеред тебе, не затремтять острови́? І всі князі моря посхо́дять із тро́нів своїх, і поздіймають вони свої ма́нтії, і постягають свої кольоро́ві одежі, — і зодя́гнуться стра́хом, посідають на землю, і будуть тремтіти щохвилі, і стовпо́м постаю́ть над тобою. І пісню жало́бну про тебе вони заспівають, і скажуть тобі: Як загинуло ти, як оді́рване ти від морі́в, славне місто, що си́льним на морі було́, воно й його ме́шканці, що наво́дили страх свій на всіх його ме́шканців! Тепер затремтять острови́ в дні упадку твого́, і жахну́ться всі ті острови́, що на морі, твоєю загу́бою. Бо так Господь Бог промовляє: Коли Я тебе оберну́ на спусто́шене місто, немов ті міста́, що вони не заме́шкані, коли підійму́ Я безодню на тебе, і велика вода тебе вкриє, то зни́жу тебе ра́зом з тими, що сходять в могилу, до преда́внього люду, і в підзе́мній землі осаджу́ я тебе, як руїни відві́чні, із тими, що сходять в могилу, щоб ізно́ву ти не засели́вся, і в країні живих більш не жив! За по́страх тебе учиню́, — і не буде тебе, і будуть шукати тебе, — та вже більше не зна́йдуть навіки, говорить оце́ Господь Бог!“

First Reading

Proverbs 2:1-15

Сину мій, якщо при́ймеш слова мої ти, а нака́зи мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихи́лиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо бу́деш шукати його, немов срі́бла, і бу́деш його ти пошу́кувати, як тих схо́ваних ска́рбів, — тоді зрозумієш страх Господній, і зна́йдеш ти Богопізна́ння, — бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання́ й розум! Він спасі́ння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить, щоб справедливих стежо́к стерегти́, і береже́ Він дорогу Своїх богобі́йних! Тоді ти збагне́ш справедливість та право, і простоту́, всіляку доро́гу добра, бо мудрість уві́йде до серця твого́, і буде приємне знання́ для твоєї душі! розва́жність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегти́ме, щоб тебе врятувати від злої дороги, від люди́ни, що каже лукаве, від тих, хто стежки́ простоти́ покидає, щоб ходити доро́гами те́мряви, що ті́шаться, роблячи зло, що радіють круті́йствами злого, що стежки́ їхні круті, і відхо́дять своїми путя́ми, —

Morning Prayer — First Lesson

Zechariah 14

Ось день настає́ для Го́спода, і серед те́бе поді́лена бу́де здо́бич. І зберу́ всі народи до Єрусалиму на бій, і буде здобу́те це місто, і пограбо́вані бу́дуть доми́, а жінки́ побезче́щені. І вийде півміста в поло́н на вигна́ння, а решта наро́ду не буде погу́блена з міста. І ви́йде Госпо́дь, — і стане на прю із наро́дами цими, як дня боротьби́ Його, за дня бо́ю. І того дня стануть ноги Його на Оли́вній горі́, що перед Єрусалимом зо сходу, а Оли́вна гора на свої полови́ни роздво́їться, на схід і на за́хід, на дуже велику долину. І на пі́вніч осу́неться половина гори, а половина її — на південь. І втікати ви бу́дете в долину Моїх гір, бо долина гірська́ сяга́тиме по Ацал. І втікати ви бу́дете, як утікали перед землетру́сом за днів Уззійї, царя Юдиного. І при́йде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі. І станеться в день той, — світла не бу́де, і буде холод та замерза́ння. І бу́де єдиний то день, Го́споду зна́ний, — то бу́де не день, і не ніч, і буде, — на час вечора станеться світло. І станеться в день той, ви́йде з Єрусалиму живая вода, — половина її до схі́днього моря, а половина її до моря за́хіднього. Літом і зимою це буде. І стане Госпо́дь за царя над землею всією, — Господь буде один того дня, і одне Йме́ння Його́. Уся ця земля стане сте́пом від Ґеви до Ріммону, на пі́вдень Єрусалиму, який стане високим, і пробува́тиме на місці своє́му від брами Веніями́на аж до місця Першої брами, аж до брами Нарі́жинків, і від башти Хананеї́ла аж до царсько́го чави́ла. І ося́дуть у ньому, і закля́ття вже більше не бу́де, і безпечно сидітиме Єрусалим. А оце буде поразка, що нею пора́зить Господь всі наро́ди, хто пі́де війною на Єрусали́м: згниє тіло його́, хоч він на нога́х своїх бу́де стояти, і очі йому погнию́ть в своїх я́мках, і язик його погниє в своїх у́стах. І станеться в день той, між ними настане велике збенте́ження, — і схо́пить один руку о́дного, і піді́йметься рука його понад руку свого бли́жнього. І навіть Юда воюватиме в Єрусалимі, і буде згрома́джений маєток всіх навкі́льних наро́дів, золото й срі́бло та о́діж, дуже багато. І буде така са́ма пора́зка на коня́, мула, верблю́да й осла́, та на всяку худо́бу, що буде в табо́рах у них, як пора́зка оця́. І станеться, що позосталі з усіх тих наро́дів, що прихо́дили на Єрусалим, то бу́дуть прихо́дити з року на рік, щоб вклоня́тись Цареві, Го́споду Савао́ту, і щоб святкува́ти свято Ку́чок. І станеться, хто від зе́мних племе́н до Єрусалиму не при́йде, щоб вклонятись Царе́ві, Господу Саваоту, то не буде дощу́ в них. А я́кщо не при́йде племе́но єгипетське, і не вві́йде всере́дину, то буде на них та пора́зка, якою наро́ди ударить Госпо́дь, хто святкува́ти свято Ку́чок не при́йде. Оце гріх Єгиптові бу́де, і гріх всім народам, хто святкува́ти свято Ку́чок не при́йде. Буде того́ дня на кі́нських дзвінка́х: Святе Господе́ві, і будуть горня́та в Господньому домі, немов ті кропи́льниці перед жертівником. І буде усяке горня́ в Єрусалимі та в Юді святістю для Господа Саваота, і будуть прихо́дити всі, хто жертву прино́сить, і будуть з них брати й вари́тимуть в них. І того́ дня не буде вже більше купця́ в домі Го́спода Савао́та.

Epistle

Hosea 14:2-10

Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого́, бо спіткну́вся ти через провину свою́! Візьміть із собою слова́, та й зверні́ться до Господа, до Нього промовте: „Прости́ нам усяку провину, та добре прийми, і ми принесе́мо у жертву плода́ своїх уст! Ашшу́р не спасе нас, не бу́демо їздити ми на коні́, і не скажемо вже чи́нові рук наших: боже наш, бо тільки Тобою помилуваний сирота́“. „Ворохо́бність їхню вилікую, доброві́льно любитиму їх, бо Мій гнів відверну́вся від нього. Я буду Ізраїлеві, як роса́, розцвіте́ він, неначе ліле́я, і пустить корі́ння своє, мов Ліва́н. Розійду́ться його пагінці́, і буде його пишнота́, мов оли́вне те дерево, а па́хощ його — мов Ліва́н. Наве́рнуться ті, що сиділи під ті́нню його́, збіжжя ожи́влять вони й зацвіту́ть, немов той виногра́д, будуть згадки про нього, немов про ліва́нське вино́. Єфрем, — що йому до бовва́нів іще? Я вислухав вже та побачив його, Я для нього немов кипари́с той зелений: з Мене зна́йдений бу́де твій плід“. Хто мудрий, то це зрозумі́є, розумний — і пізна́є, бо про́сті Господні доро́ги, і праведні ходять по них, а грішні спіткну́ться на них!

First Reading

Genesis 25

А Авраам іще взяв жінку, а ймення їй Кетура́. А вона породила йому Зімрана, і Йокшана, і Мадана, і Мідіяна, і Їшбака, і Шуаха. А Йокшан породив був Шеву та Дедана. А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми. А сини Мідіянові: Ефа, і Ефер, і Ханох, і Авіда, і Елдаа, — усі вони сини Кетури. І віддав Авраам усе, що мав, Ісакові. А синам наложниць, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відіслав їх від Ісака, сина свого, коли сам ще живий був, на схід, до краю східнього. А оце дні літ Авраамового життя, які він прожив: сто літ, і сімдесят літ, і п'ять літ. І спочи́в та й умер Авраам у старощах добрих, старий і нажившись. І він прилучився до своєї рідні. І поховали його Ісак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара хітте́янина, що навпроти Мамре́, — поле, що його Авраам був купив від синів Хетових,— там був похований Авраам і Сарра, жінка його. І сталося по Авраамовій смерті, — і поблагословив Бог Ісака, сина його. І осів Ісак при криниці Лахай-Рої. А оце нащадки Ізмаїла, Авраамового сина, що його породила Авраамові єгиптянка Аґар, невільниця Саррина. І оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами й за нащадками їх: перворідний Ізмаїлів Невайот, і Кедар, і Адбеїл, і Мівсам, І Мішма, і Дума, і Масса, Хадад, і Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма. Оце вони, сини Ізмаїлові, і їхні ймення за дворами їх і за їх кочови́щами, — дванадцять начальників для їхніх племен. А оце літа життя Ізмаїлового: сто літ, і тридцять літ, і сім літ. І спочи́в та й умер він, і був узятий до своєї рідні. І розложилися вони від Хавіли аж до Шуру, що навпроти Єгипту, як іти до Ашшуру. І він оселився перед усіма свої́ми братами. А оце о́повість про Ісака, Авраамового сина. Авраам породив Ісака. І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана. І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, — і завагітніла Ревека, жінка його. І кидалися діти в утробі її. І сказала вона: „Коли так, то для чого я це переношу!“ І пішла запитатися Господа. І промовив до неї Господь: „Два племе́на в утробі твоїй, і два наро́ди з твого нутра́ будуть виділені, і стане сильніший наро́д від наро́ду, і старший молодшому бу́де служити“. І сповнились дні її, щоб родити, — і ось близнюки в утробі її. І вийшов перший червонуватий, увесь він — немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав. А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я́ йому: Яків. А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони. І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків — чоловіком мирним, що в наметах сидів. І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова. І зварив був Яків ї́жу, а з поля прибув Ісав, і змучений був. І сказав Ісав до Якова: „Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я“. Тому то назвали ймення йому: Едом. А Яків сказав: „Продай же нині мені своє перворідство“. І промовив Ісав: „Ось я умираю, — то нащо ж мені оте перворідство?“ А Яків сказав: „Присягни ж мені нині“. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 26

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

Responsorial Psalm

Psalm 124

Gospel

Luke 7:36-50

А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Responsorial Psalm

Psalm 108

Responsorial Psalm

Psalm 118

Responsorial Psalm

Psalm 117

Evening Prayer — First Lesson

Malachi 1

Пророцтво Господнього слова до Ізраїля через Малахі́ю. „Я вас полюбив, — говорить Госпо́дь, — а ви кажете: „Як Ти нас полюбив?“ Чи ж не брат Іса́в Якову? каже Госпо́дь, а Я Якова був полюбив, а Іса́ва знена́видів, і зробив його гори спусто́шенням, а спа́док його — для шака́лів пустині. Коли скаже Едо́м: „Ми зруйно́вані, та зно́ву збуду́ємо руїни“, то так промовляє Госпо́дь Савао́т: Вони побуду́ють, а Я розвалю́! І звати їх будуть: Країна безбо́жности, і наро́д, на якого навіки розгні́вавсь Господь! І ваші очі побачать оце, і ви скажете: Стане великий Госпо́дь понад границю Ізраїлеву! Шанує син ба́тька, а раб — свого пана; та якщо Я вам ба́тько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною? говорить Господь Савао́т вам, священики, що пого́рджуєте Моїм Іме́нням та й кажете: „Чим ми погорди́ли Йме́нням Твоїм?“ На же́ртівник Мій ви прино́сите хліб занечи́щений і кажете: „Чим Тебе ми знева́жили?“ Тим, що кажете ви: „Трапе́за Господня — вона пого́рджена!“ І коли ви прино́сите в жертву сліпе́, це не зле? І як кульга́ве та хворе прино́сите, чи ж це не зле? Принеси но поді́бне своє́му намі́сникові, чи тебе він вподо́бає, чи піді́йме обличчя твоє? промовляє Госпо́дь Савао́т. А тепер ублага́йте ви Боже лице, і хай стане для нас милости́вим, з ваших рук це було́, то хіба кому з вас Він обличчя піді́йме? говорить Господь Саваот. Нехай хто серед вас замкне двері святині, і не бу́де нада́рмо освічувати Мого же́ртівника! Я не маю вподо́би до вас, говорить Господь Савао́т, і з ваших рук не вподо́баю да́ру! Бо від сходу сонця й аж по за́хід його́ звеличи́ться Йме́ння Моє між наро́дами, і ка́диться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий, бо звели́читься Ймення Моє між наро́дами, каже Госпо́дь Савао́т. Ви ж Його зневажа́єте, ка́жучи: „Трапе́за Господня — вона занечи́щена, й дохід її, обри́джена страва її“. І до того говорите: „Ось стільки пра́ці!“ і ним нехтуєте, — говорить Госпо́дь Савао́т, — і прино́сите кра́дене, і кульга́ве та хворе, і таку жертву хлібну прино́сите. Чи буде воно Мені миле з рук ваших? говорить Госпо́дь. І прокля́тий обма́нець, що в ста́ді його є саме́ць, а він обіцяє та в жертву дає Господе́ві зіпсуте, А Я Цар великий, — говорить Госпо́дь, — і серед наро́дів грізне́ Моє Ймення!

Second Reading

Ephesians 3

Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Тому́ то благаю я вас не занепада́ти духом через терпіння моє через вас, бо воно — ваша слава. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою. А Тому́, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або ду́маємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амі́нь.

Second Reading

Revelation 4

По цьому я поглянув, — і ось двері на небі відчинені, і перший голос, що я чув його, як сурму́, що зо мною говорив, сказав: „Іди сюди, і Я тобі покажу́, що́ статися має по цьо́му!“ І зараз у Дусі я був. І ось престол стояв на небі, а на престолі Сидячий. А Сидячий подібний був з ви́гляду до каменя я́спіса й сарди́са, а весе́лка навколо престолу видом подібна була до смара́гду. А навколо престолу — двадцять чотири престоли, а на престолах я бачив двадцятьох чотирьох ста́рців, що сиділи, у шати білі одя́гнені, а на головах своїх мали вінці́ золоті. А від престолу вихо́дили бли́скавки, і голоси, і громи. А перед престолом горіли сім світильників огняни́х, а вони — сім Духів Божих. І перед престолом — як море скляне, до кришта́лю подібне. А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спе́реду й зза́ду. І перша твари́на подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як люди́на, а четверта тварина подібна до орла, що летить. І ті чотири тварини, — кожна з них мала навколо по шість крил, а всере́дині повна очей. І споко́ю не мають вони день і ніч, промовляючи: „Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержи́тель, що Він був, і що є, і що має прийти!“ І коли ті тварини складають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі й живе віки вічні, тоді падають двадцять чотири ста́рці перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці́ свої перед престолом та кажуть: „Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!“

Second Reading

Romans 13:8-14

Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на. Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“ Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну. І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах, але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Second Reading

Hebrews 7:26-28

Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе. Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!

Gospel

John 1

На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово. Воно в Бога було на поча́тку. Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його. Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його. А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його, що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця. Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“. А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть. Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа. Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“ Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“ Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“. Посланці ж із фарисеїв були́. І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“ Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“. Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван. Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“. І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“. І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“ Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“. Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“ А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра. Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“. І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“. Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“ Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“. Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“ Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“ І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 10

Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“. А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її. Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам. Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я. Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового? Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного. Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́? Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського. Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього? Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього! Їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, — Бо „Господня земля, і все, що на ній“! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій, як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.

Gospel

Mark 2:1-12

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“

Gospel

Luke 9:18-22

І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“. А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це. І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“

Gospel

Matthew 4

Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в. І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в. І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“ А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму, та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“. Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“ Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“ Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́. Як довідавсь Ісус, що Івана ув'я́знено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назаре́та, прийшов й оселився в Капернау́мі примо́рськім, на границі країн Завуло́нової й Нефтали́мової, щоб спра́вдилось те, що сказав Іса́я пророк, промовляючи: „Завуло́нова зе́мле, і Нефтали́мова зе́мле, за Йорда́ном при мо́рській дорозі, Галіле́є поганська! Наро́д, що в темно́ті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“. Із того ча́су Ісус розпочав проповідувати й промовляти: „Покайтеся, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́. І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“ І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх. Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним. І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синаго́гах навчаючи, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Си́рії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розсла́блених, — і Він їх уздоровля́в. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайорда́ння.