Today's Readings

First Reading

Isaiah 12:1-13

І ти скажеш дня того: Хвалю́ Тебе, Господи, бо Ти гні́вавсь на мене, та гнів Твій вщуха́є, й мене Ти пора́дуєш, оце, — Бог спасі́ння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Госпо́дь, — Господь сила моя та мій спів, і спасі́нням для мене Він став! І ви в радості бу́дете че́рпати воду з спасе́нних джере́л! І скажете ви того дня: „Дя́куйте Господу, кличте Іме́ння Його́, сповісті́ть між наро́дів про вчинки Його, пригадайте, що Йме́ння Його превеличне! Співайте для Господа, Він бо вели́чне вчинив, і хай це́ буде зна́не по ці́лій землі! Радій та співай, ти мешка́нко Сіону, бо серед тебе Великий, — Святий Ізраїлів!

First Reading

Jonah 1

I було́ слово Господнє до Йо́ни, Аміттаєвого сина, таке: „Устань, іди до Ніневі́ї, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє“. І встав Йо́на, щоб утекти до Тарші́шу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля́, що йшов до Тарші́шу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відпли́сти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця. А Госпо́дь кинув сильного вітра на море, — і зняла́ся на морі велика буря, і вже ду́мали, що корабель буде розбитий. І налякалися моряки́, і кликали кожен до своїх богі́в, і викидали ті речі, що були́ на кораблі, до моря, щоб полегши́ти себе. А Йо́на зійшов до спо́ду корабля́, і ліг, і заснув. І приступив до нього керівни́к корабля, та й сказав йому: „Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, — може згадає цей Бог про нас, і ми не зги́немо“. І сказали вони один до о́дного: „Ідіть, і киньмо жеребки́, та й пізна́ємо, через ко́го нам оце лихо“. І кинули вони жеребки́, — і впав жеребо́к на Йо́ну. І сказали до нього: „Об'яви ж нам, через що́ нам це лихо? Яке твоє зайня́ття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти наро́ду?“ І сказав він до них: „Я євре́й, і боюся я Го́спода, Небесного Бога, що вчинив море та суході́л“. І налякалися ті люди великим стра́хом, і сказали до нього: „Що́ це ти наробив?“ Бо ці люди дові́далися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об'яви́в. І вони сказали до нього: „Що́ ми зробимо тобі, щоб утихоми́рилось море, щоб не залива́ло нас?“ Бо море бушува́ло все більше. І сказав він до них: „Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихоми́риться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас“. І міцно гребли́ ці люди, щоб дістатися до суходо́лу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них. І вони кли́кнули до Господа та й сказали: „О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас непови́нної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!“ І підняли́ вони Йону, і кинули його до моря, — і спини́лося море від своєї лю́тости. І налякалися ці люди Господа великим стра́хом, і прино́сили Господе́ві жертви, і складали обі́тнищі.

First Reading

Psalms 143:1-12

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 6

Року смерти царя Озі́ї бачив я Господа, що сидів на високому та підне́сеному престо́лі, а кі́нці одежі Його перепо́внювали храм. Серафи́ми стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до о́дного й говорив: „Свят, свят, свят Господь Савао́т, уся земля повна слави Його!“ І захиталися чопи́ порогів від голосу того, хто кликав, а храм перепо́внився димом! Тоді я сказав: „Горе мені, бо я занапа́щений! Бо я чоловік нечистоу́стий, і сиджу́ посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!“ І прилетів до мене один з Серафи́мів, а в руці його ву́гіль розпа́лений, якого він узяв щипцями з-над же́ртівника. І він доторкну́вся до уст моїх та й сказав: „Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззако́ння твоє, і гріх твій оку́плений“. І почув я голос Господа, що говорив: „Кого Я пошлю́, і хто пі́де для Нас?“ А я відказав: „Ось я, — пошли Ти мене!“ А Він проказав: „Іди, і скажеш наро́дові цьому́: Ви бу́дете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити за́вжди, але не пізна́єте. Учини́ затужа́вілим серце наро́ду цього́, і тяжки́ми зроби його уші, а очі йому позакле́юй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не наверну́вся, і не був уздоро́влений він“! І сказав я: „Аж доки, о Господи?“ А Він відказа́в: „Аж доки міста́ спусті́ють без ме́шканця, і доми́ без людей, а земля спусто́шена бу́де зовсі́м“. І відда́лить люди́ну Госпо́дь, і буде велике опу́щення серед землі. І коли позоста́неться в ній ще десята части́на, вона зно́ву спусто́шена бу́де. Але мов з тереби́нту й мов з ду́бу, зоста́неться в них пень по зру́бі, насіння бо святости — пень ї́хній!

Epistle

Sirach 45:1-6

First Reading

II Chronicles 12

І сталося, як зміцніло Рехав'амове царство й став він си́льний, то покинув він, і ввесь Ізраїль із ним, Господнього Зако́на. І сталося п'ятого року царя Рехав'ама, пішов Шішак, єгипетський цар, на Єрусали́м, — бо вони спроневі́рилися Господе́ві, — з тисячею й двомаста́ми колесни́ць та з шістдесятьма́ тисячами верхівці́в: і не було числа для наро́ду, що прийшов із ним з Єгипту, — ливіянам, суккійянам та кушанам. І здобув він тверди́нні міста, що в Юді, і прийшов аж до Єрусали́му. А пророк Шемая прийшов до Рехав'ама та Юдиних зверхників, що зібралися до Єрусалиму, утікаючи перед Шішаком, та й сказав до них: „Так сказав Госпо́дь: Ви залишили Мене, а тому Я залишив вас і видав у Шішакову руку“! І впокори́лися Ізраїлеві зверхники та цар і сказали: „Справедливий Господь!“ А коли Господь побачив, що вони впокори́лися, то було Господнє слово до Шемаї, говорячи: „Упокори́лися вони, — не нищитиму їх, але́ дам їм трохи людей на порятунок, і не виллється гнів Мій на Єрусали́м через Шішака. Бо вони стануть йому за рабів, та й пізнають тоді службу Мені та службу царствам зе́мним“. І вийшов Шішак, єгипетський цар, на Єрусалим, і забрав ска́рби Господнього дому та ска́рби дому царе́вого, — і все позабирав. І забрав він золоті щити́, що Соломон поробив був. А цар Рехав'ам поробив замість них мідяні щити́, і склав їх на руки зверхника сторожі́в, що стерегли́ вхід до царсько́го дому. І бувало, як тільки цар ішов до Господнього дому, прихо́дили бігуни́, та й носили їх, а потім вертали їх до комори бігуні́в. А коли він впокори́вся, то відвернувся від нього Господній гнів, і не знищив його аж до вигу́блення. Та й у Юдеї були ще справи добрі. І зміцнився цар Рехав'ам в Єрусалимі й царював. А Рехав'ам був віку сорока́ й одного року, коли зацарював, і царював він сімнадцять літ в Єрусалимі, у тому́ місті, яке вибрав Господь зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб покласти там Своє Ймення. А ім'я́ його матері — аммонітка Наама. І робив він лихе́, бо не схиляв свого серця, щоб звертатися до Господа. А Рехав'амові діла́, перші й останні, ото вони описані в історії пророка Шемаї та прозорливця Іддо: „Родословні книги“. І точилися ві́йни поміж Рехав'амом та Єровоамом по всі дні. І спочив Рехав'ам зо своїми батька́ми, і був він похований у Давидовому Місті, а замість нього зацарюва́в його син Авійя.

Morning Prayer — Second Lesson

John 18

Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю. А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“ Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його. I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали. І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“. Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, — щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“. Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“ Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д. А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра. І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“ А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“. А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“ Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“ І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“ Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“ І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї. А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“ Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“. А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, — щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“. Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої. Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець.

Responsorial Psalm

Psalm 72

Gospel

Matthew 19:27-29

Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя.

Responsorial Psalm

Psalm 20

Responsorial Psalm

Psalm 30

Responsorial Psalm

Psalm 120

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 7

І сталося за днів Аха́за, сина Йота́ма, Уззіїного сина, царя Юди, вийшов Реці́н, цар сирійський, і Пе́ках, син Ремаліїн, цар Ізраїлів, до Єрусалиму на війну́ на нього, та не міг звоюва́ти його. І спові́щено Давидів дім, і сказано: „Став табо́ром Ара́м у землі Єфремовій“. І захиталося серце його й серце наро́ду його, як хитаються лісові́ дере́ва від вітру! І сказав Господь до Ісаї: „Вийди навпроти Ахаза, ти та твій син Шеар-Яшув, до кінця водово́ду горі́шнього ставу, на биту дорогу По́ля-Валю́шників. І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не мякне через два за́лишки тих димля́чих голове́шок, від по́лум'я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного, за те, що Арам, Єфрем та син Ремаліїн радили проти тебе лихе, говорячи: Ходім на Юдею та її налякаємо, і здобу́демо для себе, і настано́вимо царем серед нього Тавеїлового сина. Так сказав Господь Бог: Цього не станеться й не бу́де! Бо голова Ара́му — Дама́ск, а голова Дамаску — Рецін, та ще шістдеся́т і п'ять літ, — і буде зла́маний Єфрем, так що перестане бути наро́дом! А голова Єфрему — Самарі́я, а голова Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не повірите, то не встоїте́“. I Господь далі говорив до Ахаза й казав: „Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди гли́боко до шео́лу, або зійди ви́соко догори́!“ А Ахаз відказав: „Не пожадаю я, і не буду споку́шувати Господа“. І він сказав: „Послухайте, доме Давидів, — чи мало вам труди́ти людей, що тру́дите також Бога мого? Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утро́бі зачне́, і Сина поро́дить, і назве́ш ім'я́ Йому: Еммануї́л. Масло та мед буде Він спожива́ти, аж поки не пізна́є того, як зло відкидати та добро́ вибирати. Бо поки пізна́є Та Дити́на, як зло відкида́ти та добро вибира́ти, буде поки́нена та земля, що ти лякаєшся перед двома́ царями її.“ Спровадить Госпо́дь на тебе, і на наро́д твій, і на дім ба́тька твого дні, які не прихо́дили від дня відсту́плення Єфрема від Юди, — спровадить царя асирійського. І станеться в день той, прива́бить Госпо́дь муху, що в кінці рік Єгипту, та бджолу́, що в ассирійському кра́ї, і вони прилетя́ть, та уся́дуться всі по прова́ллях стрімки́х та по щі́линах ске́льних, і в усіх тернови́ннях, та на лу́ках усіх. Дня то́го ого́лить Господь немов бритвою, на́йнятою по тім боці ріки́, — царем асирійським, го́лову та воло́сся ніг, забере також бо́роду. І бу́де дня то́го, що хто прогоду́є корівку та дві штуки худо́би дрібно́ї, то ста́неться, що від многоти́ молока, що надо́їть, спожива́тиме масло, бо масло та мед буде їсти всякий, хто зоста́неться серед землі. І бу́де дня то́го: кожне місце, що в нім буде тисяча лоз винограду на тисячу срі́бла, стане терни́ною та будяко́м! Зо стрі́лами й з луком він бу́де ходи́ти туди́, бо стане терни́ною та будяко́м уся земля. А на всі го́ри, що за́ступом копано їх, ти не зі́йдеш туди, бо будеш боятись терни́ни й будя́ччя, — і стануться місцем вони, куди волів посила́тимуть, і топта́тимуть ві́вці його́.

Second Reading

I Timothy 4

А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів, хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє, хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим! Словом і молитвою. Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов. Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті. Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!

Second Reading

II Corinthians 12

Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, — що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами. Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся. Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й. Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо. А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах. Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину! Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́. Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений. Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав? Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми? Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову! Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя, щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Second Reading

Philippians 2:5-11

Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним, але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́, щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Mark 14

За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити. Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати. А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“ І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

Evening Prayer — Second Lesson

Hebrews 2

Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли. Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату, то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув, коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї. Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо. Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх. Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння. Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи: „Сповіщу́ про Ім'я́ Твоє бра́ттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“! І ще: „На Нього я бу́ду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“. А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі. Бо приймає Він не Анголі́в, але Авраамове насіння. Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей. Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.

Gospel

John 18:33-37

Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“.

Gospel

Luke 20:19-26

А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав. І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника. І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“ Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“. А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“ І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.

Gospel

John 2

А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його. Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники. І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́. І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого! Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“ І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“ Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“ Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“ А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.