Today's Readings

First Reading

Isaiah 13:1-13

Пророцтво про Вавило́н, що бачив Іса́я, син Амо́сів. Підіймі́те прапора на лисую го́ру, кличте їх голосні́ш, помаха́йте рукою, щоб ішли у воро́та! Я звелів був Своїм посвя́ченим, теж покликав лица́рство Своє на Мій гнів, що зухва́ло раді́ють. Чути га́мір у гора́х, як наро́ду числе́нного, чути гомін згрома́джених тут царств наро́дів: це перегляда́є Госпо́дь Савао́т бойове́ Своє ві́йсько! Прихо́дять з далекого кра́ю, із кі́нців небе́с, Господь і знаря́ддя гніву Його, щоб усю землю пони́щити! Голосіть, бо близьки́й день Господній, — він від Всемогу́тнього при́йде, немов зруйнува́ння. Тому́ то ослабнуть всі ру́ки, і кожне серце люди́ни зневі́риться. І вони наляка́ються, болі та муки їх схо́плять, немов породі́лля та, будуть тремтіти. Остовпі́ють один перед о́дним, полум'я́ні обличчя — то їхні обличчя. Оце день Господній прихо́дить, суво́рий, і лютість, і по́лум'я гніву, щоб зе́млю зробити спусто́шенням, а грішних її повигу́блювати з неї! Бо зо́рі небесні та їхні сузі́р'я не дадуть свого світла, сонце затьми́ться при сході своє́му, а місяць не буде вже ся́яти сві́тлом свої́м. „І Я покараю все́світ за зло, а безбожних за їхню провину, бундю́чність злочинця спиню́, а гордість наси́льників зни́жу! Я зроблю́ люди́ну дорожчою від щирого золота, і смертну люди́ну — від офі́рського золота“. Тому́ небеса́ захитаю, і рухне́ться земля з свого місця від лю́тости Господа Савао́та, у День, як пала́тиме гнів Його.

First Reading

Jonah 2

І призна́чив Госпо́дь велику рибу, щоб вона проковтну́ла Йону. І був Йона в сере́дині цієї риби три дні та три ночі. І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: „Я кли́кав з нещастя свого до Господа, — і відповідь дав Він мені, із ну́тра шеолу кричав я, — і почув Ти мій голос! І Ти кинув мене в глибочі́нь, у серце моря, і поті́к оточив був мене. Усі хвилі Твої та буру́ни Твої надо мною пройшли́. І сказав я: Я ви́гнаний з-перед очей Твоїх, проте́ ще побачу я храм Твій святий. Вода аж по душу мене обгорну́ла, безо́дня мене оточи́ла, очере́т обвива́є круго́м мою го́лову! Я зійшов аж до спо́ду гори, а земля — її за́суви стали за мною навіки! Та піді́ймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогада́в, — і молитва моя ця до Тебе доли́нула, до храму святого Твого! Ті, що трима́ються ма́рних божкі́в, — свого Милосердного кидають. А я голосно́ю подякою принесу́ Тобі жертву, про що присягав я, те ви́конаю. Спасі́ння — у Господа!“ І Господь звелів рибі, — і вона ви́кинула Йону на суході́л.

First Reading

Psalms 145:1-21

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 8

І промовив до мене Господь: „Візьми собі велику табли́цю, і напиши на ній лю́дським письмом: „Ква́питься здобич, скорий грабі́ж“. І взяв я за свідків собі свідків вірних, — священика Урію та Захарія, Єверехіїного сина. І збли́зився я до пророчиці, і вона зачала́, і породила сина. Господь же до мене промовив: Назви ім'я́ йому: Ква́питься здобич, скорий грабіж. Бо поки юна́к той умі́тиме кликати „Ба́тьку мій“, та: „Мамо моя“, понесе́ться багатство Дамаску та здо́бич Самарі́ї перед обличчя царя асирійського“. І Господь ще далі говорив до мене й казав: „За те, що наро́д цей зне́хтував воду Сілоа́мську, яка тихо пливе, і має радість з Реціном і з сином Ремаліїним, то тому́ ось Господь піднесе́ на них воду ріки́, сильну й велику, — царя асирійського та всю славу його. І піді́йметься вона понад усі свої рі́чища, і пі́де понад усі береги́ свої. І пере́йде по Юді вона, заллє́ та зато́пить, аж до шиї дося́гне, і розтя́гне вона свої кри́ла на всю широчі́нь твого кра́ю, о Еммануї́ле! Озлобля́йтесь наро́ди, й збенте́жені бу́дете, почуй, уся зе́мле дале́ка! Озбро́йтесь, і збенте́жені бу́дете, озбр́ойтесь, і збенте́жені бу́дете! Радьте раду — і буде вона поруйно́вана, слово кажіть — і не збу́деться, бо з нами Бог!“ Бо так говорив був до мене Господь у силі Своєї руки надо мною, й остеріга́в мене, щоб не ходити дорогою цього народу, і казав: „Не кажіть „змо́ва“ на все, на що каже „змова“ цей наро́д, і не бійтесь того́, чого́ він боїться, і не лякайтеся! Господа Саваота — Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись! І буде Він за святиню, і за камінь спотика́ння, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за па́стку для ме́шканця Єрусалиму. І спіткну́ться об них багато-хто, і попа́дають, і будуть пола́мані, і заплу́таються, і будуть схо́плені. Зв'яжи свідо́цтво, запеча́тай Зако́на між Моїми у́чнями“. І я буду чекати Господа, що ховає лице Своє від Якового дому, і буду наді́ятись на Нього. Ось я та ті діти, що дав мені Господь, вони на знаки́ та на чу́да в Ізраїлі від Господа Саваота, що пробуває на горі Сіон. А коли вам скажуть: „Запи́туйте ду́хів померлих та чароді́їв, що цвірі́нькають та му́ркають“, то відповісте́: „Чи ж наро́д не звертається до свого Бога? За живих питатися мертвих?“ До Зако́ну й свідо́цтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі́ ра́нньої! І буде блукати ути́скуваний та голодний. І станеться, коли він зголодні́є, то запі́ниться, і прокляне́ царя свого та Бога свого, і погляне догори́, і поди́виться він на землю, аж ось тут горе та темнота, те́мрява у́тиску, — і він буде пхнутий у те́мність. Бо не буде темноти для того, хто ути́скуваний. Перша пора злегкова́жила була край Завуло́нів та край Нефтали́мів, а остання просла́вить дорогу примо́рську, другий бік Йорда́ну, окру́гу поганів.

Epistle

Colossians 1:9-14

Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізна́ння волі Його були́ ви напо́внені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви пово́дилися нале́жно щодо Господа в усякому дого́дженні, в усякому доброму ді́лі прино́сячи плід і зростаючи в пізна́нні Бога, зміцняючись усякою силою за могутністю слави Його для всякої витрива́лости й довготерпі́ння з радістю, дя́куючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спа́дщині святих у світлі, що визволив нас із вла́ди те́мряви й переставив нас до Царства Свого улю́бленого Сина, в Якім маємо відку́плення і про́щення гріхів.

First Reading

II Chronicles 13

Вісімнадцятого року царя Єровоама та зацарював Авійя над Юдою. Три роки царював він в Єрусалимі. А ім'я́ його матері — Міхая, дочка́ Уріїла з Ґів'ї. І війна́ точилася між Авійєю та між Єровоамом. I зачав Авійя війну́ з ві́йськом хоробрих воякі́в, — чотири сотні тисяч ви́браних мужів, а Єровоам приготовився до війни з ним з вісьмома́ сотнями тисяч ви́браних мужів, хоробрих воякі́в. І встав Авійя з-над гори Цемараїм, що в Єфремових гора́х, та й сказав: „Послухайте мене, Єровоаме, та ввесь Ізраїлю! Чи ж не вам знати, що Господь, Бог Ізраїлів, дав Давидові царство над Ізраїлем навіки, йому́ та синам його, соляною умовою? Та встав Єровоам, Неватів син, раб Соломона, Давидового сина, і збунтувався на пана свого́. І зібралися до нього люди пусті, нікчемні, і стали міцніші від Рехав'ама, Соломонового сина. А Рехав'ам був юнак та м'якосердий, — і не був сильним проти них. А тепер ви говорите, щоб бути сильними проти Господнього царства в руці Давидових синів, а вас велика кількість, і з вами золоті тельці, яких Єровоам понаро́блював вам за богів. Чи ж ви не повиганяли Господніх священиків, Ааро́нових синів, та Левитів? І понаставля́ли ви собі священиків, як ставлять наро́ди цих країв, — кожен, хто при́йде, щоб посвятитися молодим бичком та сімома́ баранами, то стає священиком для того, що не є Богом. А ми, Бог наш — Господь, і ми не полишили Його, а наші священики, що служать Господе́ві, це Ааронові сини, а Левити — при службі. І ми прино́симо Господе́ві цілопа́лення кожного ранку та кожного вечора, і запашне́ кадило, і уклада́ння хліба на чистому столі, і золотий свічник та лямпа́ди його, щоб запалювати кожного вечора, бо ми стереже́мо службу Господа, нашого Бога, а ви полишили Його! І ось з нами на чолі Бог, і священики Його, і голосні су́рми, щоб сурми́ти на вас. Ізраїлеві сини, — не воюйте з Господом, Богом вашим, бо вам не поведе́ться!“ А Єровоам вирядив за́сідку, щоб пішла позад них, — і були вони перед Юдою, а за́сідка — позад них. І обернулися юдеї, аж ось у них бій спе́реду та зза́ду! І кли́кали вони до Господа, а священики сурми́ли в су́рми... І закричали юдеї. І сталося, як юдеї закричали, то Бог ударив Єровоама та всього Ізраїля перед Авійєю та перед Юдою. І повтікали ізра́їльтяни перед Юдою, і Бог дав їх в їхню руку. І вдарили в них Авійя та народ його великою по́разою, і попа́дали трупи з Ізраїля, — п'ять сотень тисяч ви́браних мужів! І впокорилися Ізраїлеві сини того ча́су, а Юдині сини зміцніли, — бо опиралися на Господа, Бога їхніх батьків. І гнався Авійя за Єровоамом, і здобув від нього міста́: Бет-Ел та залежні його міста, і Єшану та залежні її міста, і Ефрон та залежні його міста. І Єровоам не затримав сили вже за днів Авійї. І вдарив його Господь, і він помер. І зміцнився Авійя, і взяв собі чотирна́дцять жіно́к, і породив двадцять і двоє синів та шістнадцятеро дочо́к. А решта Авійєвих діл, і дороги його та слова́ його описані в історії пророка Іддо. І спочив Авійя зо своїми батька́ми, і поховали його в Давидовому Місті, а замість нього зацарював син його Аса. За його днів заспоко́ївся Край на десять літ.

Morning Prayer — Second Lesson

John 19

От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.

Responsorial Psalm

Psalm 78

Gospel

Matthew 24:15-35

Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де. І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться. Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри. Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте! Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо де труп, — там зберуться орли́. І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться. І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою. І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима! Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої!

Responsorial Psalm

Psalm 21

Responsorial Psalm

Psalm 31

Responsorial Psalm

Psalm 121

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 9

Наро́д, який в те́мряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло зася́є над ними! Ти помно́жиш наро́д цей, Ти збільши́ш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють в жнива́, як ті́шаться в час, коли ділять здо́бич! Бо злама́в Ти ярмо́ тягару́ його, і ки́я з раме́на його, жезло його пригноби́теля, як за днів Мадія́ма. Усякий бо чобіт військо́вий, що гу́пає гу́чно, та оде́жа, попля́млена кров'ю, — стане все це поже́жею, за ї́жу огню! Бо Дитя народи́лося нам, да́ний нам Син, і вла́да на раме́нах Його, і кликнуть ім'я́ Йому: Ди́вний Пора́дник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця́ буде мно́житися панува́ння та мир на троні Давида й у ца́рстві його, щоб поставити міцно його й щоб підпе́рти його правосу́ддям та правдою відтепе́р й аж навіки, — ре́вність Господа Савао́та це зробить! Проти Якова слово послав був Госпо́дь, а впало воно на Ізра́їля, і пізна́є наро́д, увесь він, Єфре́м та мешканець Самарі́ї, що говорять з пихо́ю й наду́тістю се́рця: „Попа́дали цегли, а ми побуду́ємо з ка́меня те́саного, сікомо́ри позру́бувано, — та замінимо їх ке́драми!“ Та над ним Господь зміцнив противників Реціна, а його ворогів нацькува́в: Арама попе́реду, а филисти́млян поза́ду, і поже́рли Ізраїля ці́лою па́щею. При цьо́му всьому не відвернувсь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Та наро́д не зверну́вся до Того, Хто вра́зив його, і не шукали Господа Саваота. Тому́ то Господь відсік від Ізраїля го́лову й хвіст, пальму й очерети́ну за одного дня. Стари́й та поважа́ний — це та голова, а пророк, що навчає неправди, це хвіст. І сталося, що повода́тарі цього наро́ду зроби́лися зві́дниками, і гинуть прова́джені ними. Тому́ то його юнака́ми радіти не буде Госпо́дь, а до сирі́т його й його вдів милосердя не матиме, бо кожен безбожний й злочи́нець, і зло́бне всі уста говорять. При цьому всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Бо зло́ба горить, як огонь, пожира́є терни́ну й будя́ччя, і пала́є по за́пустах лісу, і кру́тяться вверх стовпи диму. Від лютости Господа Саваота земля загори́ться, і стане наро́д, як пожи́ва огню, і не пощади́ть жоден брата свого́! І різати буде право́руч, та бу́де голодний, і же́ртиме зліва, але не наси́титься, кожен же́ртиме тіло раме́на свого́: Манасі́я — Єфре́ма, а Єфре́м — Манасі́ю, ра́зом обоє на Юду. При цьому всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його!

Second Reading

I Timothy 5

Старшого не докоря́й, але вмовляй, немов ба́тька, а молодших — як братів, старших жіно́к — немов матіро́к, молодших — як сесте́р, зо всякою чистістю. Шануй вді́в, уді́в правдивих. А як має вдови́ця яка дітей чи внучат, нехай у́чаться перше побожно шанувати роди́ну свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдови́ця правдива й само́тня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і блага́ннях. А котра́ у розко́шах живе, — та живою померла. І це наказуй, щоб були́ непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про дома́шніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вно́сити до спи́ску не менше, як шістдесятлітню, що була́ за дружи́ну одно́му чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей ви́ховала, якщо подорожніх приймала, якщо но́ги святим умивала, якщо помагала обездо́леним, якщо всякий добрий учинок виконувала. Але вдів молодих не приймай, бо вони, розпали́вшися, хо́чуть, наперекі́р Христові, заміж вихо́дити, через що мають о́суд, бо від першої віри відкинулись. А ра́зом із тим неробі́тні вони, бо вчаться ходити по домах, і не тільки неробітні, але й лепетли́ві, і занадто цікаві, і гово́рять, чого не годи́ться. Отож бо, я хочу, щоб молодші заміж вихо́дили, родили дітей, домом ря́дили, не давали противникові ані жодного по́воду для лихомовства. Бо вже дехто пішли слідом за сатаною. А коли має вдів який вірний, нехай їх утримує, а Церква нехай не обтяжується, щоб могла вона втримувати вдів правдивих. А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці. Бо каже Писа́ння: „Не в'яжи рота волові, що молотить“, та: „Вартий працівни́к своєї нагоро́ди. Не приймай скарги проти пресві́тера, хібащо при двох чи трьох свідках. А тих, хто грішить, картай перед усіма́, щоб і інші страх мали. Заклинаю тебе перед Богом й Ісусом Христом та ви́браними а́нголами, щоб ти заховав це без лицемі́рства, нічого не ро́блячи з упере́дженням. Не рукопоклада́й скоро ніко́го, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим! Води більше не пий, але трохи вина заживай ради шлу́нка твого́ та частих неду́гів твоїх. У інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на о́суд, а за іншими йдуть слідкома́. Явні так само й добрі діла, а ті, що інші, сховатись не можуть.

Second Reading

II Corinthians 13

Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“. Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую, через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас. Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас. Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути. Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути. І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні. Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду. Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви! Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння. А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами! Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

Philippians 3:20-4:1

Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені!

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Mark 15

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його. І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним. А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, — прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові. А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей. Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

Evening Prayer — Second Lesson

Hebrews 3

Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця. Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“! Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця, аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“! Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“ Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних? І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Gospel

John 20:1-9

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих.

Gospel

Luke 20:27-40

І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його, та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер. І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“ Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“ І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.

Gospel

John 3

Був один чоловік із фарисеїв Никоди́м на ім'я́, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: „Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде“. Ісус відповів і до нього сказав: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не наро́диться згори́, то не може побачити Божого Царства“. Никоди́м Йому каже: „Як може люди́на родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утро́би своїй матері зно́ву й родитись?“ Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не ро́диться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух. Не дивуйся тому́, що сказав Я тобі: Вам необхі́дно родитись згори́. Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля́ він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа наро́джений“. Відповів Никоди́м і до Нього сказав: „Як це статися може?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Ти — учитель ізра́їльський, — то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а сві́дчимо про те, що́ ми бачили, але сві́дчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про зе́мне, та не вірите ви, то я́к же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не схо́див на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син, що на небі. І, як Мойсей підні́с змі́я в пустині, так мусить піднесений бути й Син Лю́дський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засуди́в, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засу́джений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я́ Одноро́дженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони“. По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив. А Іван теж христив в Ено́ні побли́зу Сали́му, бо було там багато води; і прихо́дили люди й христились, бо Іван до в'язниці не був ще поса́джений. І зчинилось змага́ння Іванових учнів з юдеями — про очи́щення. І прийшли до Івана вони та й сказали йому: „Учителю, Той, Хто був із тобою по то́й бік Йорда́ну, про Якого ти свідчив, — ото христить і Він, і до Нього всі йдуть“. Іван відповів і сказав: „Люди́на нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я — не Христос, але по́сланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко́ молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж — малі́ти. Хто зве́рху приходить, — Той над усіма́. Хто походить із землі, то той зе́мний, і говорить по-зе́мному. Хто приходить із неба, Той над усіма́, і що бачив і чув, те Він свідчить, — та свідо́цтва Його не приймає ніхто. Хто ж прийняв свідо́цтво Його, той стверди́в тим, що Бог правдивий. Бо Кого Бог послав, Той Божі слова́ промовляє, — бо Духа дає Бог без міри. Отець любить Сина, і дав усе в Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“.