Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Ось стане розумне роби́ти Мій Слуга, піді́йметься й буде пови́щений, і височе́нним Він стане! Як багато-хто Ним дивува́лись, — такий то був змі́нений о́браз Його, що й не був люди́ною, а ви́гляд Його, що й не був сином лю́дським! Отак Він здиву́є числе́нних наро́дів, царі свої у́ста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не гово́рено їм, і зрозуміють, чого́ не чува́ли вони! Хто нашій спасе́нній тій звістці повірив, і над ким відкрива́лось раме́но Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галу́зка, і мов корінь з сухої землі, — не мав Він прина́ди й не мав пишноти́; і ми Його бачили, та краси́ не було, щоб Його пожада́ти! Він пого́рджений був, Його люди покинули, стра́дник, знайо́мий з хоро́бами, і від Якого обличчя ховали, пого́рджений, і ми не цінува́ли Його. Направду ж Він не́мочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пора́неного, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ране́ний за наші гріхи, за наші прови́ни Він му́чений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ра́нами нас уздоро́влено! Усі ми блуди́ли, немов ті овечки, розпоро́шились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь покла́в гріх усіх нас! Він гно́блений був та пони́жуваний, але уст Своїх не відкрива́в. Як ягня був прова́джений Він на зако́лення, й як овечка перед стрижія́ми своїми мовчи́ть, так і Він не відкрива́в Своїх уст. Від у́тиску й су́ду Він за́браний був, і хто збагне́ Його рід? Бо з кра́ю живих Він віді́рваний був, за прови́ни Мого наро́ду на смерть Його да́но. Із злочинцями ви́значили Йому гро́ба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учини́в, і не було в Його у́стах ома́ни. Та зво́лив Господь, щоб поби́ти Його, щоб му́ки завда́но Йому. Якщо ж душу Свою покладе́ Він як жертву за гріх, то побачить насі́ння, і житиме довгії дні, і за́мір Господній рукою Його буде мати пово́дження! Він через му́ки Своєї душі буде бачити плід, та й наси́титься. Справедливий, Мій Слуга, оправдає пізна́нням Своїм багатьох, і їхні гріхи́ понесе́. Тому то дам у́діл Йому між великими, і з поту́жними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахо́ваний, хоч гріх багатьо́х Сам носи́в і заступа́всь за злочинців! Веселися ж, неплі́дна, яка не родила, співа́нням утішайся й радій, що мук породі́льних не мала, бо в покиненої буде більше синів від синів заміжньо́ї, говорить Господь!
Перше читання
І станеться, коли при́йдуть на тебе всі ці слова, благослове́ння та прокля́ття, що я дав перед тобою, і ти ві́зьмеш їх до свого серця серед усіх цих народів, куди закинув тебе Господь, Бог твій, і ти наве́рнешся до Господа, Бога свого, і будеш слухатися Його голосу в усьому, що я сьогодні тобі наказую, ти та сини твої, усім своїм серцем та всією своєю душею, то пове́рне з неволі Господь, Бог твій, тебе, і змилосе́рдиться над тобою, і зно́ву позбирає тебе зо всіх народів, куди розпоро́шив тебе Господь, Бог твій. Якщо буде твій вигна́нець на кінці неба, то й звідти позбирає тебе Господь, Бог твій, і звідти Він візьме тебе. І введе́ тебе Господь, Бог твій, до кра́ю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмно́жить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі. І дасть Господь, Бог твій, усі ці прокля́ття на ворогів твоїх, та на тих, хто нена́видить тебе, хто гнав тебе. А ти ве́рнешся, і бу́деш слу́хатися Господнього голосу, і будеш вико́нувати всі Його заповіді, які я сьогодні наказую тобі. І зробить Господь, Бог твій, що будеш ти мати на́дмір у кожному чині своєї руки, у пло́ді утро́би своєї, і в пло́ді худоби своєї, і в плоді своєї землі на до́бре, бо Господь зно́ву буде радіти тобою на добро, як радів був твоїми батька́ми, коли будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб дотримувати заповіді Його та постанови Його, написані в цій книзі Зако́ну, коли наве́рнешся до Господа, Бога свого, усім серцем своїм та всією душею своєю, бо ця заповідь, що я сьогодні наказую тобі, не тяжка́ вона для тебе, і не дале́ка вона. Не на небі вона, щоб сказати: Хто зі́йде на небо для нас, та нам її ві́зьме і нам оголо́сить, а ми будемо виконувати її? І не по тім боці моря вона, щоб сказати: Хто пі́де для нас на той бік моря, і візьме її нам, і оголо́сить її нам, а ми будемо виконувати її? Бож дуже близька́ до тебе та річ, — вона в устах твоїх та в серці твоїм, щоб виконувати її. Дивися: я сьогодні дав перед тобою життя та добро, і смерть та зло. Бо я сьогодні наказую тобі любити Господа, Бога свого, ходити Його дорогами, та додержувати заповіді Його, і постанови Його, і зако́на Його, щоб ти жив, і розмножився, і поблагосло́вить тебе Господь, Бог твій, у кра́ї, куди ти входиш на насліддя. А якщо серце твоє відве́рнеться, і не будеш ти слухатися, і даси себе зве́сти, і станеш вклонятися іншим бога́м, і будеш їм служити, я сьогодні представив вам, що конче погинете ви, недовго житимете на цій землі, до якої ти перехо́диш Йорда́н, щоб увійти туди на оволоді́ння її. Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, — життя та смерть дав я перед вами, благослове́ння та прокля́ття. І ти ви́бери життя, щоб жив ти та насіння твоє, щоб любити Господа, Бога свого, щоб слухатися голосу Його та щоб ли́нути до Нього, бож Він життя твоє, і довгота́ днів твоїх, щоб сидіти на цій землі, яку заприсягнув Господь батька́м твоїм Авраамові, Ісакові та Якову, дати їм“.
Перше читання
І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою. І того дня взяв його Сау́л, і не пустив його вернутися до дому його ба́тька. І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою. І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого. І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам. І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами. І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“ І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“ І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида. І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис. І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього. І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в. І віддали́в його Саул від себе, і настанови́в його собі тисячником, і він вихо́див на війни, і верта́вся перед наро́дом. І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь. І побачив Саул, що той має велике пово́дження, і налякався його. А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він вихо́див на війни, і верта́вся перед ними.
Ранкова молитва — перше читання
І сталося, року чотирисотого й вісімдесятого по ви́ході Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю, четвертого року Соломонового царюва́ння над Ізраїлем, місяця зіва, почав він будувати той храм для Господа. А той храм, що цар Соломон збудував для Господа, — шістдеся́т ліктів довжина́ його, а двадцять — ширина́ його, а тридцять ліктів — вишина́ його. А притво́р перед храмом цього дому — двадцять ліктів довжина його, відповідно широ́кости храму, десять лі́ктів ширина його перед храмом. І зробив він для храму прозо́рі ві́кна, широкі знадво́ру й вузькі́ всере́дині. А до стіни храму збудував він прибуді́вку навко́ло, зо стінами дому навколо храму та найсвяті́шого, і поробив бічні́ кімна́ти навко́ло. До́лішня прибуді́вка — ширина її п'ять лі́ктів, а середня — шість лі́ктів ширина її, а третя — сім лі́ктів ширина її, бо він дав навко́ло храму знадво́ру ви́ступи, щоб не тримати їх у сті́нах храму. А храм, коли був будо́ваний, будувався з ви́кінченого ка́меня з каменоло́мні, а молотки́ та сокира, всяке залізне знаря́ддя не було чуте в храмі, коли його будували. Вхід до сере́дньої бічно́ї кімна́ти був з правого боку храму, а кру́ченими схо́дами вхо́дили до середньої, а з середньої — до третьої. І збудував він той храм та й покінчи́в його. І покрив він храм дошка́ми та бруска́ми ке́дрових дере́в. І збудував він прибуді́вку на ввесь храм, — п'ять ліктів вишина її, і вона трималася храму ке́дровими дереви́нами. І було́ Господнє слово до Соломона, говорячи: „Цей храм, що ти будуєш, — якщо ти ходи́тимеш Моїми уставами й постано́ви Мої бу́деш вико́нувати, і будеш дотри́мувати всі Мої за́повіді, щоб ними ходити, то Я ви́повню на тобі Своє слово, яке Я говорив був ба́тькові твоєму Давидові. І пробува́тиму посеред Ізраїлевих синів, і не покину Свого Ізра́їлевого наро́ду“. І збудував Соломон той храм та й скінчи́в його. І побудував він сті́ни храму зсере́дини з ке́дрових дощо́к, від підлоги храму аж до стін стро́пу покрив усере́дині де́ревом, а підло́гу храму покрив кипари́совими до́шками. I збудував тих двадцять лі́ктів стіни́ з-заду храму з ке́дрових дощо́к, від підлоги аж до стін стропу, і це збудував йому зсере́дини за девіра, за Святеє Святих. А той храм був на сорок лі́ктів, він — той, що перед девіром. А на кедри́ні всере́дині храму була різьба́ огіркі́в та відкритих кві́тів. Усе — кедри́на, камінь був невидний. А найсвятіше він приготовив усере́дині храму, щоб дати туди ковче́га Господнього заповіту. А сере́дина найсвятішого двадцять лі́ктів довжина́, і двадцять ліктів ширина́, і двадцять ліктів вишина́ його, і він покрив його щи́рим золотом, і також покрив ке́дрового же́ртівника. І Соломон покрив той храм зсере́дини щирим золотом, а перед найсвятішим перетягнув золотими ланцюга́ми, та покрив його золотом. І ввесь храм він покрив золотом аж до кінця всього храму і всього же́ртівника, що при найсвятішому, покрив золотом. І зробив у найсвятішому двох херуви́мів з оливкового дерева, — десять лі́ктів вишина́ його. І п'ять ліктів одне крило́ херуви́ма, і п'ять ліктів дру́ге крило херувима; десять ліктів від кі́нця́ одно́го його крила і аж до кі́нця другого його крила. І десять лі́ктів був і другий херувим, — одна міра й один вид обом херуви́мам. Височина́ одно́го херувима — десять ліктів, і так і другого херувима. І дав він тих херувимів усере́дині внутрішнього храму. І херувими простяга́ли свої крила, і торкалося крило́ одно́го однієї стіни, а крило́ другого херувима торкалося другої стіни. А їхні внутрішні кри́ла дотикалися крило́ до крила́. І він покрив херувимів золотом. А всі стіни храму навколо приоздо́бив ритими рі́зьбами херувимів і пальм та розкритих квітів, зсере́дини та від зо́внішньої частини. А підлогу храму він покрив золотом для внутрішньої та для зо́внішньої частини. А на вхід до найсвятішого зробив двері з оли́вкового де́рева; стовп, бічні одві́рки — п'ятику́тні. І двоє двере́й були з оли́вкового де́рева, і на них були поро́блені рі́зьби херувимів і пальм та розкритих квітів, і покрив золотом; і обклав золотом тих херувимів та ті па́льми. І так пороби́в і одві́рки для входу до храму, з оливкового дерева, одвірки чотирику́тні. А двоє двере́й були з кипари́сового де́рева. Дві частині одних дверей та дві частині других дверей були рухомі. І повирі́зував на них херувимів і пальми та розкриті квіти, і покрив золотом, ви́кутим по різьбі́. І збудував він уну́трішній двір, — три ряди те́саного каменя та ряд стя́того ке́дрового бру́сся. Року четвертого був зало́жений храм Господній, у місяці зів, а року одина́дцятого, у місяці бул, — він місяць во́сьмий — був закі́нчений той храм зо всіма́ речами його та за всіма́ планами його. І він будував його сім років.
Послання
А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь! О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене. Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою.
Перше читання
Господи, — Ти мій Бог! Я буду Тебе велича́ти, хвали́тиму Йме́ння Твоє, бо Ти чудо вчинив, виконав давні прире́чення, певную правду! Бо Ти купою каменя місто вчинив, укріплене місто — руїною, чужине́цький пала́ц перестав бути містом, навіки не буде воно відбудо́ване! Тому буде хвалити Тебе наро́д сильний, місто лю́дів наси́льників буде боятись Тебе, бо твердинею став Ти нужде́нному, твердинею став для убогого в час його у́тиску, охороною від хуртови́ни, тінню від спе́ки, — і дух тих наси́льників був немов хуртови́на на сті́ну! Як спеко́ту в пустині, Ти крики чужи́нців прибо́ркав; як тінню від хмари спеко́ту, спів наси́льників так Він приглу́шить. І вчи́нить Господь Саваот на горі цій гости́ну з страв ситих, гостину із вин молодих, із шпіко́вого то́вщу, із очи́щених вин молодих. І Він на горі цій пони́щить засло́ну, заслону над усіма наро́дами, та покриття́, що розтягнене над усіма лю́дами. Смерть знищена буде наза́вжди, і витре сльозу́ Господь Бог із обличчя усякого, і га́ньбу народу Свого він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав. І скажуть в той день: Це наш Бог, що на Нього ми мали надію — і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, — тішмося ж ми та радіймо спасі́нням Його! Бо Господня рука на горі цій спочи́не, Моав же на місці своєму пото́птаний буде, як солома вито́птується у гної́вці, і простя́гне він руки свої серед неї, немов той плива́к простягає, щоб пли́вати, і прини́зить пиху́ його Він разом з пі́дступами його рук. А високу твердиню цих мурів твоїх Він розва́лить, пони́зить, на землю їх кине, у по́рох!
Ранкова молитва — друге читання
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа. І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон. А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський!
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А свій дім Соломон будував тринадцять років, та й скінчи́в увесь свій дім. І збудував він дім Ливанського Лісу, — сто ліктів довжина його, і п'ятдесят ліктів ширина його, і тридцять ліктів вишина його, на чотирьох ряда́х ке́дрових стовпі́в, а ке́дрові бру́сся — на стовпа́х. І покритий він був кедри́ною зве́рху на бічни́х кімна́тах, що на сорока й п'яти стовпа́х, по п'ятнадцять на ряд. А лу́тків було три ряди, вікно до вікна три рази. А всі двері та бічні одві́рки — чотирику́тні, з поро́гами, а навпро́ти — вікно до вікна три ра́зи. І зробив він сіни зо стовпів, — п'ятдеся́т ліктів довжина́ їх та тридцять ліктів ширина їх, і інші сіни перед ними, і стовпи, і причі́лок да́ху. І зробив він троно́ву залю, де судив, залю судову́, і покрив кедри́ною від підлоги до сте́лі. А його дім, де жив, на іншому дворі́, зсере́дини сіне́й, був такий, як та робота. І зробив він дім для фарао́нової дочки́, яку взяв Соломо́н, — як ті сіни. Усе це з дорогого камі́ння, те́саного за мірою, обрі́заного пи́лкою зсере́дини та іззо́вні, і від осно́ви аж до сте́лі, а іззо́вні аж до великого двора́. А засно́ваний він був на дорогих камі́ннях, каміннях великих, — каміння десяти ліктів та каміння восьми ліктів, А згори — дорогі камі́ння, те́сані за мірою, та кедри́на. А навколо — великий двір, три ряди́ тесаного каміння та ряд стя́того ке́дрового бру́сся; те саме й для внутрішнього дво́ру Господнього храму та для сіней храму. І послав цар Соломон, і взяв із Тиру Хірама, — це син однієї вдови, з пле́мени Нефталимового, а ба́тько його — тирянин, що робив на міді. І був він напо́внений мудрістю й розумом, та вмі́нням робити всяку роботу на міді. І прийшов він до царя Соломона, і зробив усю його роботу. I він відлив два мідяні́ стовпи́, — вісімнадцять ліктів височина́ одного стовпа́, а шнур дванадцяти ліктів оточи́в би його; такий і стовп другий. І зробив він дві ма́ковиці, щоб дати на верхи́ тих стовпів, відлив їх із міді; п'ять ліктів височина однієї ма́ковиці, і п'ять ліктів височина маковиці другої. А на тих ма́ковицях, що були на верха́х стовпів, було мере́живо пле́теної роботи та шнурки́ роботою ланцюжкі́в, — сім на ма́ковиці одній і сім на маковиці другій. І поробив він ті стовпи́ так, що два ряди́ грана́тових яблук були навколо на одному мере́живі, щоб покрити ма́ковиці, що на верху́; і так зробив і маковиці другій. А ма́ковиці, що на верху́ тих стовпів, були зро́блені як ліле́ї, на чотири лікті, у притво́рі. І ма́ковиці на обох стовпах також зве́рху, навпроти ви́пуклини, що з боку мере́жива. А тих грана́тових яблук — двісті, ряда́ми навколо на маковиці другій. І поставив він ті стовпи до притво́ру храму. І поставив він правого стовпа́, і назвав ім'я́ йому: Яхін; і поставив стовпа лівого, і назвав ім'я́ йому: Боаз. А на верху́ стовпів — зро́блено як ліле́ї. І була́ скі́нчена робота стовпів. І зробив він ли́те море, десять лі́ктів від кра́ю його аж до кра́ю його, навколо кругля́сте, і п'ять ліктів височина́ його. А шнур на тридцять лі́ктів оточи́в би його навколо. А здолу на края́х його ото́чували його подоби огіркі́в, по десять у лікті, — вони оточували море навколо. Було два ряди тих огірків, вилитих при литті́ його. Воно стояло на дванадцятьо́х вола́х, — три обе́рнені на пі́вніч, і три обе́рнені на за́хід, і три обе́рнені на пі́вдень, і три обе́рнені на схід. А море на них зве́рху, а ввесь зад їх — до нутра́. А грубина́ його — долоня, а краї його подібні до краю ке́лиха, як квітки ліле́ї. Містило воно дві тисячі батів. І зробив він десять мідяни́х підстав, — чотири лі́кті довжина однієї підстави, і чотири лікті ширина її, а три лікті вишина її. А оце робота підста́ви: у них ли́штви, а ті ли́штви поміж прута́ми. А на ли́штвах, що між прута́ми, леви́, воли та херувими. А на прута́х — зве́рху підні́жки, а під лева́ми та волами — ки́тиці, зро́блені розло́жистими. І чотири мідяні́ ко́ла для однієї підстави та мідяні́ о́сі. А на чотирьох ро́гах — їхні раме́на, під мідни́цею — раме́на литі, з кожного боку ки́тиці. А ги́рло його — з нутра́ ма́ковиці й вище лі́коть; а ги́рло кругля́сте, роботи підніжка, лі́коть і півлі́ктя; і також на гирлі його різьби́, а раме́но їх квадрато́ве, не кругля́сте. І чотири ті ко́ла були під ли́штвами, а о́сі коле́с — у підставі. А вишина одного ко́ла — лі́коть і півлі́ктя. А робота тих кіл — як робота ко́ла возо́вого; їхні о́сі, і їхні обі́ддя, і їхні шпи́ці, і їхні ма́точини — усе лите. І чотири раме́на на чотирьох ро́гах однієї підстави; з підстави вихо́дили раме́на її. А на верху́ підстави було округле навкі́лля, півліктя вишини; а на верху підстави ру́чки її та ли́штви її з неї. І він повирі́зував на табли́цях ру́чок її та на ли́штвах її херувимів левів та пальми, на кожнім вільнім місці, та китиці навколо. Як це, він зробив десять підстав, — лиття́ одне, міра одна, одна робота для них усіх. І зробив він десять мідяних умива́льниць, — сорок ба́тів ма́ла кожна вмива́льниця; чотири лікті кожна вмивальниця; одна вмивальниця на одній підставі, так для десяти підстав. І дав ті підстави — п'ять на боці храму з правиці, і п'ять на боці храму з лівиці його, а море дав на правому боці храму, наперед, навпроти полу́дня. І поробив Хірам умивальниці й лопатки та кропильниці. І покінчи́в Хірам робити всю ту роботу, що зробив цареві Соломонові для храму Господнього: два стовпи та дві голі́вки ма́ковиць, що на верху́ стовпів, і два мере́жива на покриття́ двох голівок ма́ковиць, що на верху́ стовпів; і чотири сотні грана́тових яблук для двох мере́жив, — два ряди́ грана́тових яблук для одного мере́жива, на покриття́ обох голі́вок ма́ковиць, що на верху́ стовпів; і підстави — десять, і вмивальниці — десять; і одне море, і воли — дванадцять під морем; і го́рнята, і лопа́тки, і кропи́льниці та всі ті речі, що Хірам поробив цареві Соломонові в Господньому домі, — усе ви́полірувана мідь. На Йорда́нській рівни́ні повідлива́в їх цар у глибокій землі між Суккотом та між Царетаном. І порозставля́в Соломон усі ці речі; через дуже велику многоту́ їх не була спра́вджена вага міді. І поробив Соломон усі речі, що в Господньому храмі: золотого же́ртівннка, і золотого стола́, що на ньому хліб показни́й, і свічники́, — п'ять з правиці та п'ять з лівиці, перед найсвяті́шим, зо щирого золота; і квітки, і лямпа́ди, і щи́пчики, — з золота; і миски́, і но́жиці, і кропи́льниці, і ложки, і лопа́тки, — золото щире; і чопи́ для дверей внутрішнього храму, для Святого Святих, для дверей дому для храму — золото. І була покі́нчена вся ця праця, яку цар Соломон зробив в Господньому храмі. І Соломон повно́сив освячені речі свого батька Давида; срібло й золото та речі дав у скарбниці Господнього храму.
Друге читання
Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.
Друге читання
Ста́рець — улю́бленому Гаєві, якого я направду люблю́. Улю́блений, — я молюся, щоб добре вело́ся в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре веде́ться душі твоїй. Бо я дуже зрадів, як прийшли були браття, і засві́дчили правду твою, як ти живеш у правді. Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді. Улю́блений, — вірно ти чи́ниш, як що робиш для братті та для чужи́нців, — вони про любов твою свідчили Церкві; добре ти зробиш, як їх ви́провадиш, як достойно для Бога, бо вийшли вони ради Йме́ння Його, нічого не взявши від поган. Отож, ми повинні приймати таких, щоб бути співробі́тниками правді. Я до Церкви писав був, але Діотре́ф, що любить бути першим у них, нас не приймає. Тому́ то, коли я прийду́, то згадаю про вчинки його, що їх ро́бить, словами лихими обмовля́ючи нас. І він тим не задово́льнюється, — а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і виго́нить із Церкви. Улюблений, — не робися подібним до лихо́го, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив. Про Димитрія сві́дчили всі й сама правда. І сві́дчимо й ми, а ви знаєте, що свідчення наше правдиве. Багато хотів я писати, та не хочу писати до тебе чорнилом та очерети́нкою, але маю надію побачити тебе незаба́ром, і говорити уста́ми до уст. Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно! Амі́нь.
Друге читання
Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!
Друге читання
Бо Христос, коли ми були́ ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми ви́правдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасе́мося життя́м Його. І не тільки це, але й хва́лимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього оде́ржали ми тепер прими́рення.
Євангеліє
І закли́кав Він дванадцятьо́х Своїх у́чнів, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровля́ли всіляку неду́гу та неміч всіляку. А ймення апо́столів дванадцятьо́х отакі: перший Си́мон, що Петро́м прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведе́їв, та Іван, брат його; Пилип і Вартоломе́й, Хома́ й ми́тник Матвій; Яків, син Алфе́їв, і Таде́й; Си́мон Кананіт, та Юда Іскаріо́тський, що й видав Його. Цих Дванадцятьо́х Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: „На путь до поган не ходіть, і до самаря́нського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізра́їлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що набли́зилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокаже́них, виганяйте де́монів. Ви да́рмо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срі́бла, ані мідякі́в до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні санда́ль, ані палиці. Бо вартий робі́тник своєї поживи. А як за́йдете в місто якесь чи в село, то розві́дайте, хто́ там достойний, — і там перебудьте, аж поки не ви́йдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: „Мир дому цьому́!“ І коли буде достойний той дім, — нехай зі́йде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас ве́рнеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послу́хає, то, вихо́дячи з дому чи з міста того́, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу́ вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому́! Оце посилаю Я вас, як овець між вовки́. Будьте ж мудрі, як змі́ї, і невинні, як голу́бки. Стережіться ж людей, бо вони на суди́ видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичува́ти вас бу́дуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на сві́дчення їм і пога́нам. А коли видава́тимуть вас, не журі́ться, я́к або що́ говорити: тієї години буде вам да́не, що́ маєте ви говорити, бо не ви промовля́тимете, але Дух Отця вашого в вас промовля́тиме. І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І „діти повстануть супроти батьків“, і їх повбивають. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто ви́терпить аж до кінця, той буде спасе́ний. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський. Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́. Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться. Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене ви́знає перед людьми́, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Не ду́майте, що Я прийшов, щоб мир на землю прине́сти, — Я не мир прине́сти прийшов, а меча. Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“. І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“ Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її. Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу. І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.
Вечірня молитва — друге читання
Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав, за правду, що в нас пробував й повік буде з нами: нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові! Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця. І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного! А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́. Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ! Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду. Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́! Хто бо вітає його́, той у́часть бере в лихи́х учинках його́. Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити уста́ми до уст, щоб повна була́ ваша радість! Вітають тебе діти ви́браної сестри твоєї. Амі́нь.
Євангеліє
Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“ І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним. І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі. Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“. Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“ Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“. Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть. Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в. І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“
Євангеліє
Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю. А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“ Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його. I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали. І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“. Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, — щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“. Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“ Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д. А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра. І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“ А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“. А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“ Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“ І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“ Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“ І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї. А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“ Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“. А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, — щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“. Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої. Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець. От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.
Євангеліє
Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.