Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Слова́ Неемі́ї, Гахаліїного сина: „І сталося в місяці кіслеві двадцятого року, і був я в за́мку Шуша́н. І прийшов Ханані, один із братів моїх, він та люди з Юдеї. І запитався я їх про юдеїв, що врятува́лися, що позостали від поло́ну, та про Єрусалим. А вони сказали мені: „Позосталі, що лишилися з полону, там в окрузі, живуть у великій біді та в га́ньбі, а мур Єрусалиму поруйно́ваний, а брами його попа́лені огнем“... І сталося, як почув я ці слова́, сів я та й плакав, і був у жало́бі кілька днів, і по́стив, і молився перед лицем Небесного Бога. I сказав я: „Молю Тебе, Господи, Боже Небесний, Боже великий та грізни́й, що дотри́муєш заповіта та милість для тих, хто любить Тебе та дотримуєш заповіді Свої, — нехай же буде ухо Твоє чутке́, а очі Твої відкриті, щоб прислу́хуватися до молитви раба Твого, якою я молюся сьогодні перед Твоїм лицем день та ніч за Ізраїлевих синів, Твоїх рабів, і сповіда́юся в гріха́х Ізраїлевих синів, якими грішили ми проти Тебе, — і я і дім батька мого грішили! Ми сильно провинилися перед Тобою, і не дотримували заповідей, і уставів, і прав, які наказав Ти Мойсеєві, рабові Своєму. Пам'ятай же те слово, що Ти наказав був Мойсеєві, Своє́му рабові, говорячи: як ви спроневі́ритеся, — Я розпоро́шу вас поміж наро́дами! Та коли наве́рнетеся до Мене, і будете дотримувати заповіді Мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигна́нці на краю небес, — то й звідти позбираю їх, і приведу́ до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало Ім'я́ Моє! А вони — раби Твої та народ Твій, якого Ти викупив Своєю великою силою та міцною Своєю рукою. Молю Тебе, Господи, нехай же буде ухо Твоє чутке́ до молитви Твойого раба та до молитви Твоїх рабів, що пра́гнуть боятися Ймення Твого! І дай же сьогодні успіху Своєму рабові, і дай знайти милосердя перед оцим мужем!“ А я був ча́шником царевим.
Перше читання
Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́. А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів: „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“ І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.
Перше читання
Того року, коли Тартан прийшов до Ашдоду, як його послав був Сарґон, цар асирійський, і він воював був з Ашдодом і здобув його, того ча́су казав був Господь через Ісаю, Амосового сина, говорячи: „Іди, і розв'я́жеш вере́ту з-над сте́гон своїх, і здіймеш взуття́ зо своєї ноги!“ І він зробив так, — ходив наги́й та бо́сий. І Господь говорив: „Як ходив Мій раб Ісая нагий та босий три роки, — це ознака та чудо про Єгипет та про Етіопію, — так поведе́ цар асирійський полоне́них Єгипту й вигна́нців Етіопії, юнакі́в та стари́х, нагих та босих, навіть з озадком відкритим. Сором Єгипту! І будуть збентеже́ні та засоро́млені за Етіопію, куди зве́рнений зір їхній, та за Єгипет, їхню пишноту́. І скаже того дня мешка́нець того побережжя: Оце таке місце, куди зве́рнений зір наш, куди ми втікали за поміччю, щоб урятуватися перед асирійським царем. І я́к ми втечемо?“
Перше читання
І пішов Рехав'а́м до Сихе́му, бо до Сихему зійшовся ввесь Ізраїль, щоб настанови́ти його царем. І сталося, що це почув Єровоа́м, Неватів син, коли був іще в Єгипті, куди втік від царя Соломона. І осівся Єровоам ув Єгипті. І послали й покликали його. І прийшов Єровоа́м та всі Ізраїлеві збори, і вони говорили до Рехав'ама, кажучи: „Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти тепер полегши́ жорсто́ку роботу батька свого та тяжке́ його ярмо, що наклав він був на нас, і ми бу́демо служити тобі“. А він відказав їм: „Ідіть ще на три дні, і верніться до мене“. І пішов той народ. І радився цар Рехав'а́м зо старши́ми, що стояли перед обличчям його батька Соломона, коли був він живий, говорячи: „Як ви радите відпові́сти цьому наро́дові?“ І вони говорили йому, кажучи: „Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому наро́дові, і будеш служити їм, і відповіси́ їм, і говоритимеш їм добрі слова, то вони будуть тобі рабами по всі дні“. Та він відкинув пораду старших, що радили йому, і радився з молодика́ми, що виросли ра́зом із ним, що стояли перед ним. І сказав він до них: „Що́ ви радите, і що́ відповімо́ цьому́ наро́дові, який говорив мені, кажучи: Полегши́ ярмо́, що твій батько наклав був на нас“. І говорили до нього ті молодики́, що виросли з ним, кажучи: „Так скажеш тому наро́дові, що промовляв до тебе, говорячи: Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти дай полегшу нам. Отак скажеш до них: Мій мізи́нець грубший за сте́гна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке́ ярмо́, а я дода́м до вашого ярма! Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіо́нами!“ І прийшов Єровоа́м та ввесь народ до Рехав'ама третього дня, як цар говорив, кажучи: „Верніться до мене третього дня“. І цар жорсто́ко відповів народові, і відкинув пораду старши́х, що радили йому. І він говорив до них за порадою тих молодиків, кажучи: „Мій батько вчинив був тяжки́м ваше ярмо, а я дода́м до вашого ярма. Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіонами!“ І не послухався цар народу, бо причина була від Господа, — щоб спра́вдилося слово Його, яке говорив був Господь через шілонянина Ахійю до Єровоама, Неватового сина. І побачив увесь Ізраїль, що цар не послухався їх, і народ відповів цареві, кажучи: „Яка нам части́на в Давиді? І спа́дщини нема нам у сині Єссе́я! До наметів своїх, о Ізраїлю! Позна́й тепер дім свій, Давиде!“ І пішов Ізраїль до наметів своїх. А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, — тільки над ними зацарюва́в Рехав'а́м. І послав цар Рехав'ам Адоніра́ма, що був над даниною, та ввесь Ізраїль заки́дав його́ камі́нням, і він помер. А цар Рехав'ам поспіши́в сісти на колесницю та втекти́ до Єрусалиму. І збунтувався Ізраїль проти Давидового дому, і від нього відпав, і так є аж до цього дня. І сталося, як увесь Ізраїль почув, що вернувся Єровоа́м, то послали й покликали його на збори, та й настанови́ли його царем над усім Ізраїлем. За домом Давида не було ніко́го, окрім одного Юдиного пле́мени. І прийшов Рехав'а́м до Єрусалиму, і зібрав увесь Юдин дім та Веніяминове племе́но, сто й вісімдеся́т тисяч ви́браних військо́вих, щоб воювати з Ізраїлевим домом, щоб вернути царство Рехав'амо́ві, Соломоновому синові. І було Боже слово до Шема́ї, чоловіка Божого, говорячи: „Скажи Рехав'амові, Соломоновому синові, цареві Юдиному, та всьому домові Юдиному й Веніяминовому, і решті народу, говорячи: Так говорить Господь: Не йдіть і не воюйте з своїми брата́ми, Ізраїлевими синами! Верніться кожен до дому свого, бо ця річ сталася від Мене!“ І вони послухалися Господнього слова, і вернулися, щоб піти за Господнім словом.
Послання
А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́,
Ранкова молитва — друге читання
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Друге читання
Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“ Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю. І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення. Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами. Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.
Друге читання
Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої, яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами, між якими й ви, покликані Ісуса Христа, — усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас, і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас, цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів. А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію. Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“. Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів. Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь. Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв, обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві. Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.
Друге читання
А по п'яти днях прибув первосвященик Ана́ній з якимись старши́ми, та з промовцем якимсь Терти́лом, що перед намісником ска́ржилися на Павла. Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: „Через тебе великий мир маємо ми, і для наро́ду цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, — це ми за́вжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Фе́ліксе! Та щоб довго тебе не турбува́ти, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласка́вости. Ми переконались, що цей чоловік — то зара́за, і що він колотнечу викли́кує між усіма юдеями в ці́лому світі, і що він провідни́к Назорейської єресі. Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопи́ли були, і судити хотіли за нашим Зако́ном. Але тисяцький Лі́сій прибув, і з великим наси́льством видер його з наших рук, а його винува́льникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чо́му його ми вину́ємо“. Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так. І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: „Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для наро́ду цього, — тому буду сміліш боронитись. Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися. І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здиба́ли, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в наро́ді здіймав. І не можуть вони дове́сти тобі того, у чо́му тепер оскаржа́ють мене. Але признаю́сь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу́ так, що вірую всьому, що в Зако́ні й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, — чого й самі вони сподіва́ються, — що настане воскресіння праведних і неправедних. І я пильно дба́ю про те, щоб за́всіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей. А по довгих рока́х я прибув, щоб подати моєму наро́дові ми́лостиню та при́носи. Ось при цьо́му знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з на́товпом чи з колотнечею. Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене. Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв, крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи́ серед них: „За воскресіння мертвих приймаю від вас суд сьогодні!“ Але Фе́лікс, дуже добре дорогу цю знавши, відро́чив їм справу, говорячи: „Розсуджу́ вашу справу, коли тисяцький Лісій прибу́де“. І він сотникові наказав сторожити Павла́, але мати полегшу, і не боронити ніко́му з близьки́х його, щоб служили йому. А по декількох днях прийшов Фе́лікс із дружи́ною своєю Друзі́ллою, що була юде́янка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбу́тній суд, то Фе́лікса страх обгорнув, і він відповів: „Тепер іди собі, відповідного ж ча́су покличу тебе!“ Разом із тим і сподіва́вся він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його приклика́в і розмову з ним вів. Як минуло ж два роки, то Фе́лікс одержав наступника, — По́рція Фе́ста. А Фелікс бажав догодити юдеям, — і в в'язниці Павла́ залиши́в.
Друге читання
Євангеліє
І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.
Євангеліє
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
Євангеліє
Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство! Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться. Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де. Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми́ Мене визнає, того визнає й Син Лю́дський перед Ангола́ми Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того відцураються перед ангола́ми Божими. І кожному, хто скаже слово на Лю́дського Сина, йому про́ститься; а хто зневажа́тиме Духа Святого, — не про́ститься. А коли вас водитимуть до синагог, і до уря́дів, і до влад, — не турбуйтеся, я́к або що́ відповідати чи що́ говорити, — Дух бо Святий вас навчи́ть тієї години, що́ потрібно казати!“
Вечірня молитва — друге читання
А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки. Але щоб уни́кнути розпусти, нехай кожен муж має дружи́ну свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Нехай віддає́ чоловік своїй дружи́ні потрібну любов, так же само й чоловікові дружи́на. Дружи́на не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружи́на. Не вхиляйтесь одне від о́дного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості́ та молитві, та й схо́дьтеся зно́ву докупи, щоб вас сатана́ не споку́шував вашим нестри́манням. А це говорю́ вам як раду, а не як нака́за. Бо хо́чу, щоб усі чоловіки були, як і я; але кожен має від Бога свій дар, — один так, інший так. Говорю́ ж неодруженим і вдо́вам: добре їм, як вони позостануться так, як і я. Коли ж не втри́маються, — нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпаля́тися. А тим, що побрались, наказую не я, а Госпо́дь: Нехай не розлуча́ється дружи́на з своїм чоловіком! А коли ж і розлу́читься, хай зостається незамі́жня, або з чоловіком своїм хай поми́риться, — і не відпускати чоловікові дружи́ни! Іншим же я говорю́, не Госпо́дь: коли який брат має дружи́ну невіруючу, і згідна вона жити з ним, — нехай він не лишає її. І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, — нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружи́ні, а дружи́на невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були́ б ваші діти, тепер же святі. А як хоче невіруючий розлучи́тися, хай розлу́читься, — не нево́литься брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру. Звідки знаєш ти, дружи́но, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружи́ни? Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призна́чив, як Госпо́дь покликав його. І так усім Церква́м я наказую. Хто покликаний був в обрі́занні, — нехай він того не цурається; чи покликаний хто в необрі́занні, — нехай не обрі́зується. Обрі́зання ніщо, і ніщо необрі́зання, а важли́ве — дотри́мування Божих заповідей. Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покли́каний був. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то ви́користай краще це. Бо покликаний в Господі раб — визволе́нець Господній; так само покликаний і визволе́нець — він раб Христа. Ви дорого ку́плені, — тож не ставайте рабами людей! Браття, кожен із вас, в якім стані покли́каний був, хай у тім перед Богом лишається! Про дівчат же не маю нака́зу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним. Отож за суча́сного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так. Ти зв'язаний з дружи́ною? Не шукай розв'я́зання. Розв'язався від дружи́ни? Не шукай дружи́ни. А коли ти й оже́нишся, то не згрішив; і як дівчина заміж пі́де, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас. А це, браття, кажу́ я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружи́н, були, як ті, що не мають, а хто плаче, — як ті, хто не плаче, а хто тішиться, — як ті, хто не тішиться; і хто купує, — як би не набули́, а хто цьогосвітнім кори́стується, — як би не кори́стувались, бо минає стан світу цього́. А я хо́чу, щоб ви безклопі́тні були́. Неодру́жений про речі Господні клопо́четься, як догодити Господе́ві, а одру́жений про речі життє́ві клопочеться, як догодити своїй дружи́ні, і він поділений. Незамі́жня ж жінка та дівчина про речі Господні клопо́четься, щоб бути святою і тілом, і духом. А замі́жня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові. А це я кажу́ вам самим на пожиток, а не щоб сильце́ вам накинути, але щоб пристойно й горли́во держались ви Господа. А як ду́має хто про дівчину свою, що со́ромно, як вона переросте́, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, — не згрішить: нехай за́між вихо́дять. А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, вла́ду ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре. Тому́ й той, хто віддає свою дівчину за́між, добре робить, а хто не віддає — робить краще. Дружи́на зако́ном прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна вихо́дити заміж, за ко́го захоче, аби тільки в Господі. Блаженніша вона, коли так позоста́неться за моєю порадою, бо мірку́ю, що й я маю Божого Духа.
Євангеліє
А один чоловік, на йме́ння Ана́ній, із своєю дружи́ною Сапфі́рою, продав маєток, та й з ві́дома дружи́ни своєї присво́їв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апо́столів. І промовив Петро: „Ана́нію, чого сатана́ твоє серце напо́внив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присво́їв із заплати за землю? Хіба те, що́ ти мав, не твоє все було, а про́дане не в твоїй вла́ді було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не лю́дям неправду сказав, але Богові!“ Як Ана́ній зачу́в ці слова́, то впав та й умер. І обгорнув жах великий усіх, що це чули! Юнаки́ ж повставали, обгорну́ли його, і винесли та й поховали. І сталось, годин через три прийшла й дружи́на його, про випа́док нічо́го не знавши. І промовив до неї Петро: „Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали́?“ Вона ж відказала: „Так, за стільки“. До неї ж Петро: „Чому це ви змо́вилися споку́шувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, — і тебе вони винесуть“. І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки́, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали. І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це. А руками апо́столів стались знаме́на та чуда великі в наро́ді. І були́ однодушно всі в Соломоновім ґанку. А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх. І все збі́льшувалось тих, хто вірує в Господа, бе́зліч чолові́ків і жінок, так що хворих стали вино́сити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на ко́го із них. І бе́зліч люду збиралась до Єрусалиму з довко́лишніх міст, і не́сли недужих та хворих від ду́хів нечистих, — і були́ вони всі вздоро́влювані! А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддуке́йської єресі, перепо́внились за́здрощами, і руки наклали вони на апо́столів, і до в'язниці грома́дської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав: „Ідіть, і, ставши, говоріть до наро́ду у храмі всі слова́ цього життя“. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріо́н і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели́. А служба, прийшовши, не знайшла́ їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: „В'язницю знайшли ми з великою пильністю за́мкнену, і сторо́жу, що при две́рях стояла; а коли відчинили, то ніко́го всере́дині ми не знайшли!“ Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що́ б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: „Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають наро́д“. Пішов тоді старши́й сторо́жі зо слу́жбою, та й привів їх без насильства, бо боялись наро́ду, щоб їх не побили камінням. Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: „Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я́ не навчати? І ото, ви своєю наукою перепо́внили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припрова́дити на нас“. Відповів же Петро та сказали апо́столи: „Бога повинно слухатися більш, як людей! Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподі́яли, повісивши на дереві. Його Бог підвищив Своєю прави́цею — на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покая́ння і про́щення гріхів. А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухня́ний Йому“. Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й ра́дилися, я́к їм смерть заподі́яти? І встав у синедріо́ні один фарисей, Гамалії́л на ймення, учитель Зако́ну, поважаний від усього наро́ду, та й звелів на часи́нку апо́столів ви́вести. І промовив до них: „Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що́ з ними робити ви маєте. Бо перед цими днями повстав був Те́вда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились та оберну́лись в ніщо́. Після нього повстав, під час пе́репису, Галіле́янин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились. І тепер кажу́ вам: Відступіться від цих людей, і занеха́йте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця бу́де, — розпаде́ться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випа́дком не стати і вам богобо́рцями!“ І послухались ради його. І, покликавши зно́в апо́столів, вибили їх, наказали їм не говори́ти про Ісусове Йме́ння, та й їх відпустили. А вони поверта́лися з синедріо́ну, радіючи, що сподоби́лись прийняти знева́гу за Йме́ння Го́спода Ісуса. І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Єва́нгелію Ісуса Христа.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.