Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“. І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“ Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знахо́диться по́близько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
Перше читання
Пророцтво про пустиню надмо́рську. Як но́сяться бурі на пі́вдні, так ворог іде із пустині, із кра́ю страшно́го. Виді́ння грізне́ мені явлене: Грабує грабіжник, пусто́шник пусто́шить. Прийди, о Еламе, Мадай обложи, — усяким зідха́нням зробив Я кінець“. Тому́ то напо́внилися мої сте́гна тремті́нням, і болі схопи́ли мене, немов породі́льні ті болі. Я скривився від того, що чув, я від ба́ченого перестра́шивсь. Забилося серце моє, тремті́ння напало мене несподі́вано; вечір розкоші моєї змінився мені на страхі́ття. Поставлений стіл, килима́ми накрито, їсться та п'ється. Уставайте, прави́телі, щити́ намасті́ть! Бо до мене сказав Господь так: „Іди, вартово́го постав, — що́ побачить, нехай донесе́“. І коли він похо́да побачив, по парі їздці́в, поїзд ослів, поїзд верблю́дів, — і прислу́хується він з увагою, із увагою пильною. І він крикнув, як лев: „Я за́вжди стою́ вдень на ва́рті, о Господи, і стою на сторо́жі своїй усі но́чі!“ Аж ось іще по́хід мужів, по двоє їздці́в. І він відповів та сказав: „Упав, упав Вавило́н, а всі ста́туї бо́гів його порозбивані о́б землю!“ О мій помоло́чений ти, сину то́ку мого! Я звістив вам, що чув був від Господа Саваота, Бога Ізраїлевого. Пророцтво про Думу. До мене кричить із Сеїру: „Сто́роже, яка пора ночі? Сто́роже, яка пора ночі?“ А сторож сказав: „Настав ра́нок, а все ж іще ніч. Якщо ви пита́тимете, то питайте та зно́ву прийдіть!“ Пророцтво про Арабію. У лісі в степу́ ночува́ти, ви будете карава́ни деданів. Мешканці Теманського кра́ю, винесіть воду назу́стріч для спра́гненого, втікача́ зустрічайте із хлібом! Бо втекли́ вони перед меча́ми, перед голим мече́м, і перед натя́гненим луком, і перед тягото́ю війни. Бо до мене Господь сказав так: Ще за рік, як рік на́ймита, і вся слава Кедару покі́нчиться. А понадто полишиться невелике число лу́чників з ли́царів кеда́рських синів, бо Господь, Бог Ізраїлів, це говорив.
Перше читання
І сказав тішб'я́нин Ілля́, з ґілеадських ме́шканців, до Ахава: „Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою́, — цими рока́ми не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!“ І було до нього слово Господнє, говорячи: „Іди звідси, й обе́рнешся собі на схід, і сховаєшся при пото́ці Керіті, що навпроти Йорда́ну. І станеться, — будеш ти пити з пото́ку, а кру́кам наказав Я годувати тебе там“. І він пішов, і зробив за Господнім словом: і пішов, й осівся при потоці Кері́ті, що навпроти Йорда́ну. А кру́ки прино́сили йому хліба та м'яса вранці, і хліба та м'яса вве́чорі, а з пото́ку він пив. І сталося на кінці днів, і ви́сох поті́к, бо в краю́ не було дощу́. І було Господнє слово до нього, говорячи: „Устань, іди до Саре́пти сидо́нської, й осядеш там. Ось наказав Я там одній вдові, щоб годувала тебе“. І він устав та й пішов до Саре́пти. І прибу́в він до входу міста, аж ось там збирає дро́ва одна вдова. І він кликнув до неї й сказав: Візьми мені трохи води до посу́дини, й я нап'ю́ся“. І пішла вона взяти. А він кликнув до неї й сказав: „Візьми мені й шматок хліба в свою руку!“ А та відказала: „Як живий Господь, Бог твій, — не маю я калача́, а тільки повну при́горщу бо́рощна в дзбанку́ та трохи олії в горня́ті. А оце я назбираю дві полінці дров, і піду́, і пригото́влю це собі та синові своєму. І з'їмо́ ми, — та й помремо́“... І сказав до неї Ілля: „Не бійся! Піди, зроби за своїм словом. Тільки споча́тку зроби мені з того малого калача́, і ви́несеш мені, а для себе та для сина свого зробиш по́тім. Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Дзба́нок муки́ не скінчи́ться, і не забра́кне в горня́ті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на пове́рхню землі“. І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні, — „дзба́нок муки не скінчи́вся, і не забра́кло в горня́ті олїї“, за словом Господа, що говорив через Іллю́.
Ранкова молитва — перше читання
Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Стари́й днями. Одежа Його — біла, як сніг, а воло́сся голови Його — немов чиста во́вна, а престол Його — огняне по́лум'я, коле́са Його — палахкотю́чий огонь. Огне́нна річка пливла́ й вихо́дила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому́, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорну́лися книги. Я бачив того ча́су, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було́ погу́блене тіло його, і було́ ві́ддане на спа́лення огню́. А решті тих зві́рів відняли́ їхнє панува́ння, а довгота́ в житті була́ їм да́на аж до уста́леного ча́су та години. Я бачив у видіннях но́чі, аж ось ра́зом з небесними хмарами йшов ніби Син Лю́дський, і прийшов аж до Старо́го днями, і Його підвели́ перед Нього. І Йому було дане панува́ння й слава та царство, і всі наро́ди, племе́на та язи́ки будуть служити Йому. Панува́ння Його — панува́ння вічне, яке не спи́ниться, а царство Його не буде зруйно́ване. Дух мій, Даниїлів, був засумо́ваний через це, і видіння голови моєї стурбува́ли мене.
Послання
Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“. І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“
Перше читання
І сталося в місяці ніса́ні, двадцятого року царя Артаксе́ркса, було раз вино перед ним. І взяв я те вино й дав цареві. І я, здавалося, не був сумни́й перед ним. Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався! І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“ І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога, і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“! І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час. І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї, і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною. І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в. І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів. І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив. І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем. І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною. І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся. А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в. I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“ І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло. І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“ А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“
Ранкова молитва — друге читання
І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І сталося, коли Господь мав узяти Іллю в ви́хрі на небо, то йшов Ілля та Єлисе́й із Ґілґа́лу. І сказав Ілля до Єлисея: „Сиди тут, бо Госпо́дь послав мене аж до Бет-Елу“. Та Єлисей відказав: „Як живий Господь і жива́ душа твоя, — я не залишу́ тебе!“ І зійшли вони до Бет-Елу. І повихо́дили бет-ельські пророчі сини до Єлисе́я та й сказали до нього: „Чи ти знаєш, що сьогодні Господь бере пана твого́ від тебе?“ А він відказав: „Я також знаю, — мовчіть!“ І сказав йому́ Ілля: „Єлисею, сиди тут, бо Господь послав мене́ до Єрихо́ну“. Та той відказав: „Як живий Господь і жива́ душа твоя́, — я не залишу́ тебе!“ І прийшли вони до Єрихо́ну. І підійшли́ єрихонські пророчі сини до Єлисея та й сказали до ньо́го: „Чи ти знаєш, що сьогодні Господь бере пана твого від тебе?“ А він відказав: „Я також знаю, — мовчіть!“ І сказав йому́ Ілля: „Сиди тут, бо Господь послав мене́ до Йорда́ну!“ Та той відказав: „Як живий Господь і жива душа твоя, — я не залишу́ тебе!“ І пішли вони обо́є. І п'ятдеся́т чоловіка пророчих синів також пішли, і стали навпро́ти зда́лека, а вони оби́два стали над Йорда́ном. І взяв Ілля плаща свого, і згорнув, і вдарив по воді, — і вона розділи́лась пополовині туди́ та сюди́... І сталося, як вони перейшли, то Ілля сказав до Єлисе́я: „Проси, що маю зробити тобі, поки я бу́ду взятий від тебе!“ І сказав Єлисе́й: „Нехай же буде на мені подві́йний твій дух!“ А той відказав: „Тяжко́го зажадав ти! Якщо ти побачиш мене, що буду взятий від тебе, — буде тобі так, а якщо ні — не бу́де“. І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняни́й віз та огняні́ коні, і розлучи́ли їх одного від о́дного. І возні́сся Ілля в ви́хрі на небо... А Єлисей це бачив, і він закричав: „Ба́тьку мій, ба́тьку мій, во́зе Ізраїлів та верхівці́ його!“ Та вже не побачив його... І схопи́вся він сильно за одежу свою та й роздер її на дві части́ні. І підняв він Ілле́вого плаща́, що спав із нього, і вернувся, і став на бе́резі Йорда́ну. І взяв він Ілле́вого плаща́, що спав із нього, і вдарив по воді та сказав: „Де Господь, Бог Іллі?“ І також він ударив по воді, — і вона розділи́лася пополови́ні туди та сюди!... І побачили його знавпро́ти єрихо́нські пророчі сини, та й сказали: „На Єлисеї спочи́в дух Іллів!“ І пішли́ вони назу́стріч йому́, і попа́дали перед ним до землі, та й сказали до нього: „Ось із твоїми рабами є п'ятдеся́т чоловіка хоробрих, — нехай вони пі́дуть та пошукають твого пана, — а ну ж забра́в його Дух Господній, і ки́нув його на одну з гір або в одну з долин!“ А той відказав: „Не посилайте!“
Друге читання
А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться. „Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла. Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти, бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“ Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“ Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“ Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати. А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень, на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду. Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів. І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа. І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався. Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він. І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це? Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“. А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“ „Узавтра — сказав той — почуєш його“. А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений. І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити. Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його. Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати. Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.
Друге читання
Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого? Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога, що „кожному віддасть за його вчинками“: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів. Недоля та у́тиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном. Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть. Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н, що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну, дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом, і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну, і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві, вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш! Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство! Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну! Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано. Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.
Друге читання
Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
Друге читання
Євангеліє
І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“. І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“ І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї. І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“
Вечірня молитва — друге читання
Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся. Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу. Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“. А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“! Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух, то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“! Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му. Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх. Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потра́пив у непо́слух за при́кладом тим. Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця. I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт! Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.
Євангеліє
І озвався до Нього один із наро́ду: „Учителю, скажи братові моєму, щоб він спа́дщиною поділився зо мною“. А Він відказав йому: „Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за поді́льника?“ І промовив до них: „Глядіть, остерігайтеся всякої заже́рливости, — бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його“. I Він розповів їм притчу, говорячи: „В одного багача гойно нива вродила була́. І міркував він про себе й казав: „Що́ робити, що не маю куди зібрати пло́дів своїх?“ І сказав: „Оце я зроблю́, — порозва́люю клу́ні свої, і просторні́ші поставлю, і позбираю туди пашню́ свою всю та свій достаток. І скажу́ я душі своїй: „Душе́, маєш багато добра, на багато ро́ків скла́деного. Спочивай, їж та пий, і веселися!“ Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“ Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога“. І промовив Він у́чням Своїм: „Через це кажу вам: Не журіться про життя, — що́ ви будете їсти, і ні про тіло, — у що́ ви зодя́гнетеся. Бо більше від ї́жі життя, а тіло від одягу. Погляньте на га́йвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, — проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли жу́риться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одно́го? Тож коли ви й найменшого не подола́єте, то чого ж ви про інше клопо́четеся? Погляньте на ті он ліле́ї, як вони не пряду́ть, ані тчуть. Але́ говорю́ вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодя́гне Він вас, маловірні! І не шукайте, що́ будете їсти, чи що́ будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього́ й люди світу оцьо́го шукають, Отець же ваш знає, що того́ вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться! Не лякайся, черідко мала́, бо сподо́балося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та ми́лостиню подавайте. Робіть кали́тки собі не старі́ючі, — неви́черпний скарб той у небі, куди не закрадається зло́дій, і міль де не то́чить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!
Євангеліє
І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.
Євангеліє
Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.