Читання дня

Перше читання

Єзекіїль 43

І попрова́див мене до брами, до брами, що зве́рнена в напрямі сходу. І ось слава Ізраїлевого Бога йшла в напрямі від сходу, а голос Його був, як шум великої води, а земля засвіти́лася від слави Його! І вид був такий же, як я бачив: як те ви́диво, що я бачив, коли я прихо́див руйнувати місто, і види були, як той вид, що я бачив при річці Кева́р. І впав я на обличчя своє! І слава Господня ввійшла в храм у напрямі брами, що пе́ред її в напрямі сходу! І підняв мене Дух, і впровадив мене до вну́трішнього подві́р'я, і ось слава Господня напо́внила храм! І почув я Промовля́ючого до мене з храму, а той муж стояв при мені. І сказав Він мені: „Сину лю́дський, це місце престо́лу Мого, і місце стіп Моїх ніг, де Я буду перебува́ти навіки посеред Ізраїлевих синів, — не занечи́стять уже Ізраїлів дім святе Ім'я́ Моє, вони та їхні царі розпустою своєю та тру́пами їхніх царів при їхньому вмира́нні! Вони ставили свого порога при Моєму порозі, і свої одві́рки при одвірках Моїх, так що тільки стіна була між Мною та між ними, і вони занечи́стили святе Ім'я́ Моє своїми гидо́тами, яких нароби́ли, і Я вигубив їх у Своїм гніві... Тепер нехай вони віддаля́ть від Мене розпусту свою та трупи своїх царів, і Я буду пробува́ти між ними навіки. Ти, сину лю́дський, об'яви́ Ізраїлевому домові про цей храм, і вони посоро́мляться від своїх провин, і зміряють міру. А якщо вони засоро́мляться від усього, чого наробили, то ви́ясни їм ви́гляд храму, і план його, і ви́ходи його та його входи, і всі устави його, і всі на́черки його, і всі зако́ни його, і напиши це на оча́х їх, і нехай вони стережуть усякий на́черк його, і всі устави його, і нехай вони роблять їх!“ Оце зако́н храму: на вершині гори вся границя його круго́м навко́ло має бути Святеє Святих. Ось це зако́н храму. А оце міри же́ртівника ліктями, лікоть — це лікоть та долоня. І основа же́ртівника — лікоть, і лікоть — завши́ршки, а його границя до його кра́ю навколо — одна п'ядь, і це задня сторона же́ртівника. А від основи на землі аж до до́лішнього о́бкладу же́ртівника — два лікті, а завши́ршки — один лікоть, а від малого ві́дступу же́ртівника аж до великого — чотири лікті, а завши́ршки — лікоть. А же́ртівник — чотири лікті високий, а від же́ртівника й вище — чотири роги. А о́гнище — дванадцять ліктів завдо́вжки на дванадцять завши́ршки, чотирику́тнє при чотирьох своїх бо́ках. А до́лішній о́бклад — чотирна́дцять ліктів завдо́вжки на чотирнадцять завши́ршки при чотирьох боках її, а границя навколо нього півліктя, а основа його — лікоть навколо, а сходи його зве́рнені на схід. І сказав Він мені: „Сину лю́дський, так говорить Госпо́дь Бог: Оце устави же́ртівника на день, коли він буде зро́блений, щоб прино́сити на ньому цілопа́лення, і кропи́ти на нього кров. І даси священикам-Левитам, що вони з Садокового насіння, що набли́жуються до Мене, — говорить Господь Бог, — щоб служили Мені, молодого бика з великої худоби на жертву за гріх. І ві́зьмеш з його крови, і покропи на чотири його ро́ги й до чотирьох куті́в оправи та до границі навколо, — і очи́сти його та освяти його́. І ві́зьмеш бика тієї жертви за гріх, і спалять його на озна́ченому місці храму назо́вні святині. А другого дня принесе́ш у жертву козла безва́дного на жертву за гріх, і очистять же́ртівника, як очи́стили биком. А коли покінчи́ш очищати, принесеш у жертву молодого бика з великої худоби, безва́дного, і безвадного барана́ з отари. І приведи їх перед Господнє лице, і кинуть священики на них сіль, і принесу́ть їх цілопа́ленням для Господа. Сім день бу́деш приготовляти козла жертви за гріх на кожен день, і молодого бика з великої худоби, і барана з отари, безва́дних пригото́влять. Сім день будуть очищати того жертівника, і очи́стять його, і освятять його. І скінча́ться ті дні, і станеться, восьмого дня й далі пригото́влять священики на же́ртівнику ваші цілопа́лення та ваші жертви мирні, — і вподо́баю Собі вас, говорить Господь Бог!“

Перше читання

Єзекіїль 37:1-14

Була́ надо мною Господня рука, і Дух Госпо́дній ви́провадив мене, і спинив мене серед долини, а вона — повна кісто́к! І Він обвів мене біля них навко́ло, аж ось їх дуже багато на пове́рхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, чи оживу́ть оці ко́сті?“ А я відказав: „Господи Боже, — Ти знаєш!“ І сказав Він мені: „Пророку́й про ці кості, та й скажеш до них: Сухі ко́сті, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісто́к: Ось Я введу́ у вас духа — і ви оживе́те! І дам на вас жи́ли, і ви́росте на вас тіло, і простягну́ на вас шкіру, і дам у вас духа, — і ви оживе́те. І пізна́єте ви, що Я — Госпо́дь!“ І пророкував я, як наказано. І зня́вся шум, коли я пророкува́в, і ось гу́ркіт, а ко́сті зближа́лися, кістка до кістки своєї. І побачив я, аж ось на них жи́ли, і виросло тіло, і була натя́гнена на них шкіра зве́рху, та духа не було в них. І сказав Він мені: „Пророкуй до духа, пророкуй, сину лю́дський, та й скажеш до духа: Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрі́в, і дихни́ на цих забитих, — і нехай оживу́ть!“ І я пророкував, як Він наказав був мені, — і ввійшов у них дух, і вони ожили́, і постава́ли на ноги свої, — ві́йсько дуже-дуже велике! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, ці кості — вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: Повисиха́ли наші кості, і заги́нула наша надія, нам кіне́ць! Тому́ пророкуй та й скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Ось Я повідчиня́ю ваші гроби́, і позво́джу вас із ваших гробі́в, мій наро́де, і введу́ вас до Ізраїлевої землі! І пізнаєте ви, що Я Госпо́дь, коли Я повідчиня́ю ваші гроби́, і коли позво́джу вас із ваших гробі́в, Мій наро́де! І дам Я в вас Свого Духа, — і ви оживе́те, і вміщу́ вас на вашій землі, і пізна́єте ви, що Я, Госпо́дь, сказав це й зробив, говорить Госпо́дь!“

Перше читання

Ісус Навин 24:19-33

І сказав Ісус до народу: „Ви не здолі́єте служити Господе́ві, бо Він — Бог святий, Бог ревнивий Він. Не про́стить Він вашу провину та ваших гріхів. Коли ви покинете Господа, і бу́дете служити чужим богам, то Він ве́рнеться, і зробить вам зло, і ви́губить вас по то́му, як робив був добро вам“. І сказав наро́д до Ісуса: „Ні, таки Господе́ві бу́демо служити!“ І сказав Ісус до наро́ду: „Ви свідки на себе, що ви вибрали Господа служити Йому“. І сказали вони: „Свідки!“ „А тепер покиньте чужих богі́в, що серед вас, і прихиліть своє серце до Господа, Бога Ізраїлевого“. І сказав народ до Ісуса: „Господе́ві, Богові нашому, ми бу́демо служити, а голосу Його будемо слухатися!“ І склав Ісус заповіта з наро́дом того дня, і дав йому постанови та зако́ни в Сихе́мі. І написав Ісус ті слова в книзі Божого Зако́ну, і взяв великого ка́меня, та й поставив його там під тим дубом, що в Господній святині. І сказав Ісус до всього наро́ду: „Ось оцей ка́мінь буде на нас на сві́дчення, бо він чув усі Господні слова́, що Він говорив з нами. І він буде на вас за свідка, щоб ви не ви́реклися вашого Бога“. І відпустив Ісус народ, кожного до спа́дку його. І сталося по тих випа́дках, і вмер Ісус, син Нави́нів, раб Господній, віку ста й десяти літ. І похова́ли його́ в границі спа́дку його, у Тімнат-Серахові, що в Єфремових гора́х, на пі́вніч від гори Ґааш. І служив Ізраїль Господе́ві по всі дні Ісуса та по всі дні старших, що продо́вжили дні свої по Ісусі, і що знали всякий чин Господній, що зробив Він Ізраїлеві. А Йо́сипові кості, які Ізраїлеві сини ви́несли були з Єгипту, поховали в Сихемі, на діля́нці поля, що купив був Яків від синів Гамора, Сихемового батька, за сто кеситів. І Елеазар, син Ааронів, умер, і поховали його на верхі́в'ї Пінхаса, його сина, яке було́ йому да́не на Єфремовій горі.

Перше читання

Повторення Закону 7

Коли Господь, Бог твій, уведе і тебе до того кра́ю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене числе́нні поганські народи перед тобою: хітте́янина, і ґірґаше́янина, і аморе́янина, і ханаане́янина, і періззе́янина, і хівве́янина, і євусе́янина, — сім народів, численніших та міцніших за тебе. І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям, — не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний. І не споріднюйся з ними: дочки́ своєї не даси його синові, а його дочки́ не візьмеш для сина свого, бо він відверне сина твого від Мене, і вони служитимуть іншим богам, — і запалиться Господній гнів на вас, і Він скоро тебе вигубить. Але тільки так будете їм робити: жертівники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дере́ва постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні, бо ти святий наро́д для Господа, Бога свого, — тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому ви́браним народом зо всіх народів, що на поверхні землі. Не через числе́нність вашу понад усі народи Господь уподо́бав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любови до вас, і через доде́ржання Його прися́ги, що присягнув був вашим батькам, — Господь вивів вас сильною рукою, і викупив тебе з дому ра́бства, з руки фараона, царя єгипетського. І ти пізна́єш, що Господь, Бог твій, — Він той Бог, той Бог вірний, що стереже заповіта та милість для тих, хто любить Його, та хто доде́ржує Його заповіді на тисячу поколінь, і що надолу́жить нена́висникам Своїм, їм самим, щоб вигубити їх; не загаїться Він щодо Свого нена́висника, — відплатить йому самому. А ти будеш виконувати заповіді й постанови та зако́ни, що Я сьогодні наказую виконувати їх. І станеться, — за те, що ви будете слухатися цих зако́нів, і будете додержувати, і будете виконувати їх, то й Господь, Бог твій, буде додержувати для тебе заповіт та милість, що був присягнув батькам твоїм. І буде Він любити тебе, і поблагосло́вить тебе, і розмно́жить тебе, і поблагосло́вить плід твоєї утро́би та плід твоєї землі, — збіжжя твоє, і сік твій виногра́дний, і сік твоїх оли́вок, по́рід биків твоїх і коті́ння ота́ри твоєї на тій землі, яку присягнув батькам твоїм дати тобі. Ти будеш благослове́нний поміж усіма наро́дами, — не буде серед тебе безплідного та безплідної, також і між худобою твоєю. І Господь відхи́лить від тебе всяку хворобу, і жодних лютих єгипетських неду́г, які ти знаєш, не наведе́ їх на тебе, а дасть їх на всіх твоїх ворогів. І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, — не змилосе́рдиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам, бо то па́стка для тебе. Коли скажеш у серці своїм: „Ті люди численні́ші від мене, — як я зможу вигнати їх?“ — не бійся їх! Пильно пам'ятай, що́ зробив був Господь, Бог твій, фарао́нові та всьому Єгиптові, — ті великі випробо́вування, що бачили твої очі, і ознаки та чу́да, і сильну руку та ви́тягнене раме́но, що ними вивів тебе Господь, Бог твій, — так Господь, Бог твій, учинить усім тим наро́дам, що ти їх боїшся. Також і ше́ршнів пошле Господь, Бог твій, на нього, аж поки не вигинуть позосталі та ті, що поховалися перед тобою. Не бійся їх, бо серед тебе Господь, Бог твій, Бог великий та страшни́й. І викидатиме Господь, Бог твій, тих людей помалу з-перед тебе; не зможеш вигубити їх скоро, щоб не розмно́жилася над тобою польова́ звірина́. І дасть їх Господь, Бог твій, перед тобою, і побенте́жить їх великим бентеженням, аж поки не будуть ви́гублені. І віддасть їхніх царів у руку твою, а ти вигубиш їхнє ім'я́ з-під неба, — не встоїть ніхто перед тобою, аж поки ти не ви́губиш їх. Бовва́нів їхніх богів попа́лите в огні, — не будеш жадати срібла та золота, що на них, і не ві́зьмеш його собі, щоб тим не впасти до па́стки, бо то оги́да для Господа, Бога твого. І не внесеш цієї оги́ди до дому свого, і не станеш закляттям, як вона. Конче зоги́диш її, і конче будеш бри́дитися нею, бо закля́ття вона.

Послання

1 Петра 2:1-10

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!

Респонсорійний псалом

Psalm 2

Респонсорійний псалом

Psalm 92

Євангеліє

Від Івана 20:1-9

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих.

Респонсорійний псалом

Psalm 16

Респонсорійний псалом

Psalm 97

Друге читання

До римлян 6:3-11

Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

Друге читання

2 до коринтян 2

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Друге читання

До євреїв 10

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Друге читання

До колосян 1:15-23

Він є образ невиди́мого Бога, ро́джений перш усякого тво́рива. Бо то Ним ство́рено все на небі й на землі, види́ме й невиди́ме, чи то престоли, чи то госпо́дства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все в Нім стоїть. І Він — Голова тіла, Церкви. Він початок, перворо́джений з мертвих, щоб у всьому Він мав пе́ршенство. Бо вгодно було́, щоб у Нім перебува́ла вся повнота́, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то зе́мне, чи то небесне. І вас, що були́ колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в лю́дськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробува́єте в вірі тверді́ та ста́лі, і не відпадаєте від надії Єва́нгелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створі́нню під небом, якій я, Павло, став служи́телем.

Євангеліє

Дії 2

Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці , всі вони однодушно знахо́дилися вкупі. І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів. Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав. Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом. А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою! Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять? Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись? Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії, і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни, юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“ І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“ А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“ Ставши ж Петро із Одинадцятьма́, свій голос підніс та й промовив до них: „Мужі юдейські та ме́шканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відо́ме, і послухайте слів моїх! Бо не п'я́ні вони, як ви ду́маєте, — бо третя година дня, а це те, що пророк Йоі́л передрік: „І буде останніми днями, говорить Госпо́дь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, — і будуть пророкува́ти сини ваші та ваші до́ньки, юнаки́ ж ваші бачити будуть виді́ння, а старим вашим сни будуть сни́тися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, — і пророкувати вони бу́дуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знаме́на: кров, і огонь, і ку́ряву диму. Переміниться сонце на те́мряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я́, той спасеться“. Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назаряни́на, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаме́нами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був ви́даний певною волею та передба́ченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли́ та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла. Бо каже про Нього Давид: „Мав я Господа за́всіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочи́не в надії. Бо не позоставши Ти в аду́ моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене перепо́вниш утіхою перед обличчям Своїм“! Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знахо́диться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посади́ти на престолі його від плоду його сте́гон“, у передба́ченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він возне́сений, і обі́тницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте. Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: „Промовив Госпо́дь Господе́ві моєму: Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“ Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“ А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете! Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“. І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“ Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три! І вони перебува́ли в науці апо́стольській, та в спільно́ті брате́рській, і в лама́нні хліба, та в моли́твах. І був о́страх у кожній душі, бо багато чинили апо́столи чуд та знаме́н. А всі віруючі були вкупі, і мали все спі́льним. І вони продавали маєтки та до́бра, і всім їх ділили, як кому чого треба було́. І кожного дня перебува́ли вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній просто́ті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Госпо́дь додава́в тих, що спасалися.

Євангеліє

Від Марка 13:24-37

Але за тих днів, по скорбо́ті отій, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла. і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах“ із великою поту́гою й славою. І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його ви́браних „від вітрі́в чотирьо́х, від кра́ю землі до крайнеба“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, — під дверима. Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться! Небо й земля промину́ться, але не мину́ться слова́ Мої! Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи́ на небі, ні Син, — тільки Отець. Уважайте, чува́йте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане! Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати. Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком. Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано. А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

Євангеліє

Від Матвія 28:1-20

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Євангеліє

Від Івана 8

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“ І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого. Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́. Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“. Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте. Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.