Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Ось при́йде Господь, Бог, як сильний, і буде раме́но Його панувати для Ньо́го! Ось із Ним нагоро́да Його, а перед обличчям Його — відпла́та Його. Він ота́ру Свою буде па́сти, як Па́стир, раме́ном Своїм позбирає ягня́та, і на лоні Своє́му носи́тиме їх, дійнякі́в же прова́дити буде! Хто во́ди помі́ряв своєю долонею, а п'я́дею ви́міряв небо, і трети́ною міри обняв пил землі, і гори ті зва́жив ваго́ю, а взгі́р'я — шалька́ми? Хто Господнього Духа збагну́в, і де́ та люди́на, що ради свої подава́ла Йому́? З ким ра́дився Він, і той напоу́мив Його, та навчав путі пра́ва, і пізна́ння навчив був Його, і Його напоу́мив дороги розумної? Таж наро́ди — як кра́пля з відра́, а важать — як порох на ша́льках! Таж Він острови́ підіймає, немов ту пили́нку! I Ливана не ви́стачить на запалі́ння жерто́вне, не стане й звір'я́ його на цілопа́лення! Насу́проти Нього всі люди — немов би ніщо́, порахо́вані в Нього марно́тою та порожне́чею.
Перше читання
Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі: Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас. А сини Ґомерові: Ашкеназ, і Рифат, і Тоґарма. А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани. Від них відділилися острови́ народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у наро́дах своїх. А сини Хамові: Куш, і Міцраїм, і Фут, і Ханаан. А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан. Куш же породив Німрода, — він розпочав на землі ве́летнів. Він був дужий мисли́вець перед Господнім лицем. Тому то говориться: „Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем“. А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар. З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах, і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, — він оте місто велике. А Міцра́їм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів, і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів. А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета, і Евусеянина, і Амореянина, і Ґірґашеянина, і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина, і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина. І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до Ґерару, аж до Ґази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу. Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх наро́дах. А Симові — теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів. Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам. А Арамові сини: Уц, і Хул, і Ґетер, і Маш. А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера. А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пелеґ, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата — Йоктан. А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха, і Гадорама, і Узала, і Диклу, і Увала, і Авімаїла, і Шеву, і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони — сини Йоктанові. А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої. Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах. Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по пото́пі.
Перше читання
І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні. І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно. І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“. І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“. І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто. І тому то на́звано ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.
Ранкова молитва — перше читання
І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: „Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе“. І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи: „Я, — ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох наро́дів. І не буде вже кли́катись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраа́м, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть. І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для наща́дків твої́х по тобі. І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, — і Я буду їм Богом“. І сказав Авраамові Бог: „А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє́ по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі бу́де обрізаний у вас. І бу́дете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої ста́ті восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з пото́мства твого. Щодо обрі́зання, — нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, — і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним. А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєі крайньої плоті, то стята буде душа та з наро́ду свого, — він зірвав заповіта Мого!“ І сказав Авраамові Бог: „Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я́ їй: Сарра. I поблагословлю́ Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї наро́ди, і царі народів бу́дуть із неї“. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?“ А до Бога сказав Авраам: „Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!“ Бог же сказав: „Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я́ йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для наща́дків його по нім. А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим наро́дом учиню Я його. А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року“. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама. І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої ста́ті з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним. А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його. А Ізмаї́л був віку тринадцяти літ, як обрізано було ті́ло крайньої плоті його. Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його. І всі мужі дому його, — наро́джені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, — були́ обрізані з ним.
Послання
У ставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою зася́ла! Бо те́мрява землю вкрива́є, а мо́рок — наро́ди, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'явля́ється! І пі́дуть наро́ди за світлом твоїм, а царі — за ясністю ся́йва твого́. Здійми́ свої очі навко́ло й побач: усі вони зі́брані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздале́ка, а до́чок твоїх на рука́х он несуть! Побачиш тоді — і роз'я́снишся ти, сполохне́ться й поши́ршає серце твоє, бо зве́рнеться мо́рське бага́тство до тебе, і при́йде до тебе багатство наро́дів! Бе́зліч верблю́дів закриє тебе, молоді ті верблю́ди з Мідія́ну й Ефи́, — усі вони при́йдуть із Ше́ви, носитимуть золото й ла́дан та хва́ли Господні звіща́тимуть.
Перше читання
Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі: Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас. А сини Ґомерові: Ашкеназ, і Рифат, і Тоґарма. А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани. Від них відділилися острови́ народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у наро́дах своїх. А сини Хамові: Куш, і Міцраїм, і Фут, і Ханаан. А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан. Куш же породив Німрода, — він розпочав на землі ве́летнів. Він був дужий мисли́вець перед Господнім лицем. Тому то говориться: „Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем“. А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар. З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах, і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, — він оте місто велике. А Міцра́їм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів, і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів. А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета, і Евусеянина, і Амореянина, і Ґірґашеянина, і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина, і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина. І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до Ґерару, аж до Ґази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу. Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх наро́дах. А Симові — теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів. Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам. А Арамові сини: Уц, і Хул, і Ґетер, і Маш. А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера. А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пелеґ, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата — Йоктан. А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха, і Гадорама, і Узала, і Диклу, і Увала, і Авімаїла, і Шеву, і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони — сини Йоктанові. А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої. Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах. Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по пото́пі.
Ранкова молитва — друге читання
А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу, і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“. І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись? Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́. І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́. А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба! Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом. І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“. І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“. І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив. І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони. І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“. І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“ І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась? Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“. А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“ І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб Їх відпровадити. А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити? Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо ви́брав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього“. І промовив Господь: „Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий, зійду́ ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, — тоді їм загибіль, а як ні — то побачу“. І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому, а Авраам — усе ще стоя́в перед Господнім лицем. І Авраам підійшов та й промовив: „Чи погубиш також праведного з нечестивим? Може є п'ятдесят праведних у цьому місті, — чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних, що в ньому є? Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, — цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?“ І промовив Господь: „Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду́ п'ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них“. І відповів Авраам та й промовив: „Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл. Може п'ятдесят тих праведних не матиме п'яти, чи Ти знищиш ціле місто через п'ятьох?“ І промовив Господь: „Не знищу, коли там знайду сорок і п'ять!“ І промовив до Нього він ще, та й сказав: „Може сорок там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́ й ради сорока́!“ І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́: „Може тридцять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́, коли й тридцять знайду́ там!“ І сказав Авраам: „Оце я осмі́лився був говорити до Господа мого: Може двадцять там знайдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю й ради двадцяти!“ І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́ тільки ра́зу цього: Може хоч десять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не знищу й ради десятьох!“ І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.
Друге читання
Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник. А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух. Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́. За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“. Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив. І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям. Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде. Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали. Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його. Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“. З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся. І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“ Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима. А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку. Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене. Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́. Я й Отець — Ми одне!“ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його. Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“. Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"? Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути, то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“? Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він. І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в. І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́. І багато-хто ввірували в Нього там.
Друге читання
Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння. Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує. Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“. А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа, або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа. Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння. Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“. Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“. Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“ Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве. Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“ Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“. А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“ А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“
Друге читання
Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.
Друге читання
Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.
Євангеліє
Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник. А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух. Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́. За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“. Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив. І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям. Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде. Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали. Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його. Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“. З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся. І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“ Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима. А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку. Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене. Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́. Я й Отець — Ми одне!“ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його. Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“. Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"? Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути, то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“? Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він. І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в. І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́. І багато-хто ввірували в Нього там.
Вечірня молитва — друге читання
Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом, бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти. Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом. Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне. Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир, думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може. І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас. Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись. Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!
Євангеліє
Ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він су́дові“. А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“, підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній. Тому́, коли принесеш ти до же́ртівника свого да́ра, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши́ отут да́ра свого перед же́ртівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді поверта́йся, і принось свого да́ра. Зо своїм супроти́вником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супроти́вник судді́ не віддав, а суддя́ щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язни́ці не вкинули. Поправді кажу́ тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси́ ти й останнього ше́ляга ! Ви чули, що сказано: „Не чини пере́любу“. А Я вам кажу́, що кожен, хто на жінку поди́виться із пожадли́вістю, той уже вчинив із нею пере́люб у серці своїм. Коли праве око твоє спокуша́є тебе, — його ви́бери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. І як прави́ця твоя спокуша́є тебе, — відітни́ її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. Також сказано: „Хто дружи́ну свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо́вого“. А Я вам кажу́, що кожен, хто пускає дружи́ну свою, крім провини розпу́сти, той доводить її до пере́любу. І хто з відпущеною побере́ться, той чинить пере́люб. Ще ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не клянись неправдиво“, але „вико́нуй клятви свої перед Господом“. А Я вам кажу́ не клясти́ся зовсі́м: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підні́жок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю́, — бо навіть однієї волоси́нки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай бу́де: „так-так“, „ні-ні“. А що більше над це, то те від лукавого.
Євангеліє
А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію, і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“ А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́. I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“. І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним.
Євангеліє
Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник. А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух. Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́. За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“. Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив. І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям. Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде. Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали. Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його. Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“. З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся. І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“ Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима. А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку. Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене. Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́. Я й Отець — Ми одне!“ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його. Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“. Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"? Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути, то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“? Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він. І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в. І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́. І багато-хто ввірували в Нього там.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.