Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Він ота́ру Свою буде па́сти, як Па́стир, раме́ном Своїм позбирає ягня́та, і на лоні Своє́му носи́тиме їх, дійнякі́в же прова́дити буде! Хто во́ди помі́ряв своєю долонею, а п'я́дею ви́міряв небо, і трети́ною міри обняв пил землі, і гори ті зва́жив ваго́ю, а взгі́р'я — шалька́ми? Хто Господнього Духа збагну́в, і де́ та люди́на, що ради свої подава́ла Йому́? З ким ра́дився Він, і той напоу́мив Його, та навчав путі пра́ва, і пізна́ння навчив був Його, і Його напоу́мив дороги розумної? Таж наро́ди — як кра́пля з відра́, а важать — як порох на ша́льках! Таж Він острови́ підіймає, немов ту пили́нку! I Ливана не ви́стачить на запалі́ння жерто́вне, не стане й звір'я́ його на цілопа́лення! Насу́проти Нього всі люди — немов би ніщо́, порахо́вані в Нього марно́тою та порожне́чею.
Перше читання
І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні. І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно. І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“. І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“. І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто. І тому то на́звано ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі. Оце нащадки Симові: Сим був віку ста літ, та й породив Арпахшада, два роки по потопі. І жив Сим по тому, як породив Арпахшада, п'ять сотень літ. І породив він синів і дочок. А Арпахшад жив тридцять і п'ять літ, та й породив він Шелаха. І жив Арпахшад по тому, як породив він Шелаха, чотири сотні літ та три роки. І породив він синів та дочок. Шелах же жив тридцять літ, та й породив він Евера. І жив Шелах по тому, як породив він Евера, чотири сотні літ і три роки. І породив він синів та дочок. Евер же жив тридцять літ і чотири, та й породив він Пелеґа. І жив Евер по тому, як породив він Пелеґа, чотири сотні літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок. Пелеґ же жив тридцять літ, та й породив Реу. І жив Пелеґ по тому, як породив Реу, дві сотні літ і дев'ять літ. І породив він синів та дочок. А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серуґа. І жив Реу по тому, як породив Серуґа, дві сотні літ і сім літ. І породив він синів та дочок. А Серуґ жив тридцять літ, та й породив Нахора. І жив Серуґ по тому, як породив Нахора, дві сотні літ. І породив він синів та дочок. А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха. І жив Нахор по тому, як породив він Тераха, сотню літ і дев'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок. Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А Гаран породив Лота. Гаран же помер за життя свого батька, у краї свого народження, в Урі халдейському. І побрали Аврам та Нахор для себе жінок. Ім'я Аврамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана, Мілчиного батька і батька Їски. А Сара неплідна була, — не мала нащадка вона. І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Таранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й ви́йшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися. І було́ днів Терахових дві сотні літ та п'ять літ. І Терах помер у Харані.
Перше читання
І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу́. І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням. І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“ І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану. І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули. І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї. І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому. А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення. І подавався Аврам усе далі на південь.
Ранкова молитва — перше читання
І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“ І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“. А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу. І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця, бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“. І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун. А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“. А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом. І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“. А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи! Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру. Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“. І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав. Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар. Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару. І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба. I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі. А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним! І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім. І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки... І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот. І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його. І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі. Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“. І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“. І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого. І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня. А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.
Послання
У ставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою зася́ла! Бо те́мрява землю вкрива́є, а мо́рок — наро́ди, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'явля́ється! І пі́дуть наро́ди за світлом твоїм, а царі — за ясністю ся́йва твого́. Здійми́ свої очі навко́ло й побач: усі вони зі́брані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздале́ка, а до́чок твоїх на рука́х он несуть! Побачиш тоді — і роз'я́снишся ти, сполохне́ться й поши́ршає серце твоє, бо зве́рнеться мо́рське бага́тство до тебе, і при́йде до тебе багатство наро́дів! Бе́зліч верблю́дів закриє тебе, молоді ті верблю́ди з Мідія́ну й Ефи́, — усі вони при́йдуть із Ше́ви, носитимуть золото й ла́дан та хва́ли Господні звіща́тимуть.
Перше читання
І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні. І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно. І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“. І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“. І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто. І тому то на́звано ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі. Оце нащадки Симові: Сим був віку ста літ, та й породив Арпахшада, два роки по потопі. І жив Сим по тому, як породив Арпахшада, п'ять сотень літ. І породив він синів і дочок. А Арпахшад жив тридцять і п'ять літ, та й породив він Шелаха. І жив Арпахшад по тому, як породив він Шелаха, чотири сотні літ та три роки. І породив він синів та дочок. Шелах же жив тридцять літ, та й породив він Евера. І жив Шелах по тому, як породив він Евера, чотири сотні літ і три роки. І породив він синів та дочок. Евер же жив тридцять літ і чотири, та й породив він Пелеґа. І жив Евер по тому, як породив він Пелеґа, чотири сотні літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок. Пелеґ же жив тридцять літ, та й породив Реу. І жив Пелеґ по тому, як породив Реу, дві сотні літ і дев'ять літ. І породив він синів та дочок. А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серуґа. І жив Реу по тому, як породив Серуґа, дві сотні літ і сім літ. І породив він синів та дочок. А Серуґ жив тридцять літ, та й породив Нахора. І жив Серуґ по тому, як породив Нахора, дві сотні літ. І породив він синів та дочок. А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха. І жив Нахор по тому, як породив він Тераха, сотню літ і дев'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок. Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А Гаран породив Лота. Гаран же помер за життя свого батька, у краї свого народження, в Урі халдейському. І побрали Аврам та Нахор для себе жінок. Ім'я Аврамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана, Мілчиного батька і батька Їски. А Сара неплідна була, — не мала нащадка вона. І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Таранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й ви́йшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися. І було́ днів Терахових дві сотні літ та п'ять літ. І Терах помер у Харані.
Ранкова молитва — друге читання
І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу, і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“. І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись? Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́. І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́. А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І вирушив звідти Авраам до краю Неґев поміж Кадешем і поміж Шуром, і оселився часово в Ґерарі. І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: „Вона сестра моя“. І послав Авімеле́х, цар Ґерару, і взяв Сарру. І прийшов Бог до Авімелеха у сні нічнім, і сказав до нього: „Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка“. А Авімелех не зближався до неї, і сказав: „Господи, чи Ти вб'єш також люд праведний? Чи ж не він був сказав мені: Вона моя сестра, а вона — також вона сказала: Він мій брат. Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук своїх“. І промовив до нього Бог у сні: „І Я знаю, що в чистоті свого серця вчинив ти оце, і Я теж удержав тебе, щоб не згрішив проти Мене. Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї. А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи. А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє“. І встав Авімелех рано вранці, і покликав усіх рабів своїх, та й сказав усі ці слова до їхніх ушей. А люди ті сильно злякалися. І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: „Що́ ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх? Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!“ І сказав Авімелех Авраамові: „Що́ ти мав на увазі, що вчинив таку річ?“ І сказав Авраам: „Бо подумав я: Нема ж стра́ху Божого в місцевості цій, тому вб'ють мене за жінку мою. І притім вона справді сестра моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і стала за жінку мені. І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: То буде твоя ласка, яку вчиниш зо мною: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій брат“. I взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його. І сказав Авімелех: „Ось край мій перед обличчям твоїм, — осядь там, де тобі до вподоби“. А Саррі сказав: „Ось тисячу се́клів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана“. І помолився Авраам Богові, — і вздоро́вив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову роджати. Бо справді стримав був Господь кожну утро́бу Авімелехового дому через Сарру, Авраамову жінку.
Друге читання
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Друге читання
Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня? Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу, може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них. Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих? А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе. Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня, то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“. Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує! Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий. Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти. Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки? Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова, і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“ Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців. Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні. Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух, так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх. О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його! „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“ Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.
Друге читання
Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом, бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти. Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом. Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне. Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир, думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може. І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
Друге читання
Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.
Євангеліє
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Вечірня молитва — друге читання
Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого, що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння. А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“. І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“. Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“. Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує. А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
Євангеліє
Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“. А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього. Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“. А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
Євангеліє
А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його.
Євангеліє
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.