Today's Readings

First Reading

Proverbs 19

Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний. Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться. Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце. Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його. Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний. Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари. Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх! Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́. Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине. Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником. Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною. Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву. Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди. Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа. Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує. Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре. Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому. Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу. Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше. Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́. У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній. Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу. Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його. У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її. Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку. Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, — перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́! Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду. На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.

Responsorial Psalm

Psalm 19

Second Reading

Galatians 6

Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним! Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою! Усі ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізуватись, щоб тільки вони не були переслідувані за хреста Христового. Бо навіть і ті, хто обрізується, самі не зберігають Зако́на, а хочуть, щоб ви обрізувались, щоб хвалитися їм вашим тілом. А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'я́тий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрі́зання, ані необрізання, а створі́ння нове́. А всі ті, хто пі́де за цим пра́вилом, — мир та милість на них, і на Ізраїля Божого! Зре́штою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу́ я Ісусові рани на тілі своїм! Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амі́нь.

Gospel

Luke 16

Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть? Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“ Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб. Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“