Today's Readings

First Reading

Proverbs 21

Во́дні пото́ки — царе́ве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеро́вує. Всяка дорога люди́ни пряма́ в її о́чах, та керує серцями Госпо́дь. Справедливість та правду чинити — для Господа це добірні́ше за жертву. Муж гордого ока та серця надутого — несправедливий, а світильник безбожних — це гріх. Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапли́вий — на збиток. Набува́ння майна язико́м неправдивим — це скоромину́ща марно́та шукаючих смерти. Насильство безбожних пряму́є на них, бо пра́ва чинити не хо́чуть. Дорога злочинця крута́, а чистий — прями́й його чин. Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спі́льному домі. Лихого жадає душа нечестивого, і в о́чах його ближній його не отримає милости. Як карають глумли́вця мудріє безумний, а як мудрого вчать, — знання́ набуває. До дому свого пригляда́ється праведний, а безбожний дово́дить до зла. Хто вухо своє затикає від зо́йку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді. Таємний дару́нок пога́шує гнів, а нея́вний гости́нець — лють сильну. Радість праведному — правосу́ддя чинити, а злочи́нцеві — страх. Люди́на, що зблуджує від путі розуму, у зборі померлих спочине. Хто любить весе́лощі, той немаю́чий, хто любить вино та оливу, той не збагаті́є. Безбожний — то викуп за праведного, а лукавий — за щирого. Ліпше сидіти в пусти́нній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою. Скарб цінни́й та олива в мешка́нні премудрого, та нищить безумна люди́на його. Хто жене́ться за праведністю та за милістю, той знахо́дить життя, справедливість та славу. До міста хоробрих уві́йде премудрий, і тверди́ню наді́ї його поруйнує. Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха. Надутий пихо́ю — насмішник ім'я́ йому, він робить усе із бундю́чним зухва́льством. Пожада́ння лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, — він кожного дня пожадли́во жадає, а справедливий дає та не жалує. Жертва безбожних — оги́да, а надто тоді, як за ді́ло безчесне прино́ситься. Свідок брехливий загине, а люди́на, що слухає Боже, говори́тиме за́вжди. Безбожна люди́на жорстока обличчям своїм, а невинний зміцня́є дорогу свою. Нема мудрости, ані розуму, ані ради насу́проти Господа. Приготовлений кінь на день бо́ю, але́ перемога від Господа!

Responsorial Psalm

Psalm 51

Second Reading

Hebrews 5

Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи, і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю. І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н. Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“. Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був. А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння, і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́. Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́. А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.

Gospel

Mark 8

Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них: „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́. А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“. І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові, І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали. А їдців було тисяч з чотири! І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської. І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“ І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в. І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“ Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим? „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте, коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“. „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“. І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“ І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього. І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“. Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все! І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“ Потому пішов Ісус й у́чні Його до сіл Кесарі́ї Пилипової, а в дорозі питав Своїх у́чнів, говорячи їм: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“. І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“ І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали! І почав їх навчати, що Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити. А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“ І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.