Today's Readings

First Reading

Proverbs 22

Ліпше добре ім'я́ за багатство велике, і ліпша милість за срі́бло та золото. Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив. Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і кара́ються. Заплата покори і стра́ху Господнього, — це багатство, і слава, й життя. Терни́на й пастки́ на дорозі лукавого, а хто стереже́ свою душу, віді́йде далеко від них. Привчай юнака́ до дороги його, і він, як поста́ріється, не усту́питься з неї. Багатий панує над бідними, а боржни́к — раб позича́льника. Хто сіє кри́вду, той жа́тиме лихо, а бич гніву його покінчи́ться. Хто доброго ока, той поблагосло́влений буде, бо дає він убогому з хліба свого́. Глумли́вого вижени, — й вийде з ним сварка, і суперечка та га́ньба припи́няться. Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар. Очі Господа оберігають знання́, а лукаві слова́ Він відкине. Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“ Уста коха́нки — яма глибока: на ко́го Господь має гнів, той впадає туди. До юнако́вого серця глупо́та прив'язана, та різка карта́ння відда́лить від нього її. Хто тисне убогого, щоб собі́ збагати́тись, і хто багаче́ві дає, — той певно збідніє. Нахили своє вухо, і послухай слів мудрих, і серце зверни до мого знання́, бо гарне воно, коли будеш ти їх у своєму нутрі́ стерегти́, — хай стануть на устах твоїх вони ра́зом! Щоб надія твоя була в Го́споді, я й сьогодні навчаю тебе. Хіба ж не писав тобі три́чі з порадами та із знання́м, щоб тобі завідо́мити правду, правдиві слова́, щоб ти істину міг відпові́сти тому, хто тебе запитає. Не грабу́й незамо́жнього, бо він незамо́жній, і не тисни убогого в брамі, бо Господь за їхню справу суди́тиметься, і грабіжникам їхнім ограбує Він душу. Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою, щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі. Не будь серед тих, хто пору́ку дає́, серед тих, хто пору́чується за борги́: коли ти не матимеш чим заплатити, — нащо ві́зьмуть з-під тебе посте́лю твою? Не пересува́й віково́ї границі, яку встановили батьки́ твої. Ти бачив люди́ну, мото́рну в занятті своїм? Вона перед царя́ми спокійно стоятиме, та не всто́їть вона перед про́стими.

Responsorial Psalm

Psalm 52

Second Reading

Hebrews 6

Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога, Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. Зробимо й це, коли Бог дозволить. Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Gospel

Mark 9

І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“