Today's Readings

First Reading

Proverbs 23

Коли сядеш хліб їсти з воло́дарем, то пильно вважай, що́ перед тобою, — і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненаже́ра: не жадай його ласощів, бо вони — хліб обма́нливий! Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступи́ся від ду́мки своєї про це, — свої очі ти зве́рнеш на нього, — й нема вже його: бо конче змайструє воно собі кри́ла, і полетить, мов орел той, до неба. не їж хліба в злоокого, і не пожада́й лакоми́нок його, бо як у душі своїй він обрахо́вує, такий є. Він скаже тобі: „їж та пий!“, але серце його не з тобою, — той кава́лок, якого ти з'їв, із себе ви́кинеш, і свої гарні слова́ надаремно потра́тиш! Не кажи до ушей нерозумному, бо пого́рдить він мудрістю слів твоїх. Не пересува́й віково́ї границі, і не входь на сирі́тські поля́, бо їхній Визволи́тель міцни́й, — Він за справу їхню буде суди́тись з тобою! Своє серце зверни до навча́ння, а уші свої — до розумних рече́й. Не стримуй напу́чування юнака́, — коли різкою ви́б'єш його, не помре: ти різкою виб'єш його, — і душу його від шео́лу врятуєш. Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце, і нутро́ моє буде ті́шитись, коли уста твої говори́тимуть слу́шне. Нехай серце твоє не зави́дує грішним, і повся́кчас пильнуй тільки стра́ху Господнього, бо існує майбутнє, і наді́я твоя не загине. Послухай, мій сину, та й помудрі́й, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною. Не будь поміж тими, що жлу́ктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожира́ють, бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття. Слухай ба́тька свого, — він тебе породив, і не горду́й, як поста́ріла мати твоя. Купи собі й не продавай правду, мудрість, і карта́ння та розум. Буде ве́льми радіти ба́тько праведного, і родитель премудрого вті́шиться ним. Хай радіє твій ба́тько та мати твоя, хай поті́шиться та, що тебе породила. Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають доро́ги мої. Бо блудни́ця — то яма глибока, а крини́ця тісна́ — чужа жінка. І вона, мов грабі́жник, чату́є, і примно́жує зра́дників поміж людьми́. В кого „ой“, в кого „ай“, в кого сва́рки, в кого кло́піт, в кого рани даре́мні, в кого о́чі червоні? — У тих, хто запі́знюється над вином, у тих, хто прихо́дить попро́бувати вина змі́шаного. Не дивись на вино, як воно рум'яні́є, як вибли́скує в келіху й рі́вненько ллється, — кінець його буде кусати, як гад, і вжа́лить, немов та гадюка, — пантрува́тимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говори́тиме ду́рощі... І ти будеш, як той, хто лежить у сере́дині моря, й як той, хто лежить на щогло́вім верху́. І скажеш: „Побили мене, та мені не боліло, мене шту́рхали, я ж не почув, — коли я прокинусь, шукатиму далі того ж“.

Responsorial Psalm

Psalm 53

Second Reading

Hebrews 7

Бо цей Мелхиседе́к, цар Сали́му, священик Бога Всеви́шнього, що був стрів Авраама, як той вертався по пора́зці царів, і його поблагослови́в. Авраам відділив йому й десяти́ну від усього, — найперше бо він визначає „цар праведности“, а потім „цар Сали́му“, цебто „цар миру“. Він без ба́тька, без матері, без родово́ду, не мав ані поча́тку днів, ані кінця життя, уподо́бився Божому Сину, — пробуває священиком за́вжди. Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам! Ті з синів Леві́євих, що свяще́нство приймають, мають заповідь — брати за Зако́ном десятину з наро́ду, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових сте́гон. Але цей, що не похо́дить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обі́тницю мав. І без усякої супере́чки більший меншого благословляє. І тут люди смерте́льні беруть десяти́ну, а там той, про якого засвідчується, що живе. І, щоб сказати отак, через Авраама і Леві́й, що бере десятини, дав сам десятини. Бо ще в ба́тькових сте́гнах він був, коли стрів його Мелхиседе́к. Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим? Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника. Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав. І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик, що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя. Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність. Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога. І поскільки воно не без клятви, — вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, — то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту! І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм, але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має. Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись. Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе. Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!

Gospel

Mark 10

І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм. І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“ А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“ Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“. Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь. Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх. Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір, і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“ А вдома про це учні знов запитали Його. І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею. І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“. Тоді поприно́сили ді́ток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоря́ли. А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже! Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“. І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши. І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий, — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“. А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“. Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“. А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав! І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“ І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже! Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“ А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“ Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“ А Петро став казати Йому: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідо́м“. Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього ча́су, серед переслідувань, — домів, і братів, і сесте́р, і матері́в, і дітей, і піль, а в віці насту́пному — вічне життя. І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“. Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має: „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“ І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“. А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“! А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу , що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“ Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“. Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба. Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“. І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв. І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“ І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“. А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса. А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“ Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.