Today's Readings

First Reading

I Chronicles 20

І сталося по році, того ча́су, як царі вихо́дили на війну, то Йоав повів військо́ву силу, та й нищив аммонітський край. І прийшов він і обліг Раббу, а Давид сидів в Єрусалимі. І побив Йоав Раббу, і зруйнував її. І зняв Давид корону їхнього царя з голови його, і знайшов, що вага́ її́ талант золота, а на ній камі́ння дорогоцінне, — і була покладена вона на голову Давидову! І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста. А наро́д, що був у ньому, повиво́див, і перетина́в їх пи́лками, і забивав залі́зними доло́тами та сокирами... І так робив Давид усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму. І сталося по то́му, і була війна в Ґезері з филисти́млянами. Тоді хуша́нин Сіббехай убив Сіппая, з Рефаєвих наща́дків, і вони були поко́нані. І була ще війна з филисти́млянами, і Елханан, син Яірів, побив Лахмі, брата ґатя́нина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як ткацький вал! І була́ ще війна в Ґаті. А там був чоловік великого зро́сту, що мав по шість пальців, — усього двадцять і чотири. І він також був із наща́дків Рефая. І зневажа́в він Ізраїля, — та забив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата. Ці також похо́дили від Рефая в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.

Responsorial Psalm

Psalm 99

Second Reading

Philippians 1

Павло й Тимофі́й, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Фили́пах, з єпи́скопами та диякона́ми: благода́ть вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа́! Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і за́вжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню́ я молитву з ра́дощами, — за участь вашу в Єва́нгелії від першого дня аж дотепе́р. Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу. Бажаю ж я, браття, щоб ві́дали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Єва́нгелії, бо в усій прето́рії та всім іншим стали відо́мі кайда́ни мої за Христа. А багато братів у Господі через кайда́ни мої посміліли та ще більше відва́жилися Слово Боже звіщати безстрашно. Одні, правда, і через за́здрощі та колотне́чу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любови, зна́ючи, що я поставлений на оборону Єва́нгелії; а інші через пі́дступ звіщають Христа нещиро, ду́маючи, що додаду́ть тягару́ до кайда́нів моїх. Але що ж? У всякому разі, чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію та й бу́ду радіти. Бо знаю, що це бу́де мені на спасі́ння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа, через чека́ння й надію мою, що я ні в чо́му не бу́ду посоро́млений, але ці́лою сміли́вістю, як за́вжди, так і тепер Христос буде звели́чений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надба́ння. А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас. Тільки живіть згідно з Христовою Єва́нгелією, щоб, — чи прийду́ я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте́ в однім дусі, бо́рючись однодушно за віру єва́нгельську, і ні в чо́му не боячи́ся противників; це їм доказ загибелі, вам же спасі́ння. А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа доброді́йство, — не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу́, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.

Gospel

Luke 5

І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського. І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода. І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна. А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“. А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“. А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись... І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти. А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“ Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“ І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним. А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“ А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“ І зараз із нього проказа зійшла. І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“. А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх. Він же відходив на місце самотнє й молився. І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх, і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти. Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса. І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“ А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“ Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших? Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога. І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“ Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“ І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним. І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі. Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“. Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“ Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“. Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть. Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в. І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“