Today's Readings

First Reading

I Chronicles 21

І повстав сатана́ на Ізраїля, і намо́вив Давида перелічи́ти Ізраїля. І сказав Давид до Йоава та до начальників народу: „Ідіть, перелічіть Ізраїля від Беер-Шеви й аж до Дану, і донесіть мені, — і я знатиму число їх!“ І сказав Йоа́в: „Нехай Господь додасть до наро́ду Свого в сто раз стільки, скільки є! Чи не всі вони, пане мій ца́рю, раби мого пана? На́що буде шукати цього пан мій, нащо це буде за провину для Ізраїля?“ Та цареве слово перемогло Йоава. І вийшов Йоав, і ходив по всьо́му Ізраїлі, і вернувся до Єрусалиму. І дав Йоав Давидові число пере́ліку наро́ду. І було́ всього Ізраїля тисяча тисяч і сто тисяч чоловіка, що витяга́ють меча, а Юди — чотири сотні й сімдеся́т тисяч чоловіка, що витягають меча. А Левія та Веніямина він не перерахува́в серед них, бо царське́ слово було огидою для Йоа́ва... І було зло в Божих оча́х на ту річ, — і Він ударив Ізраїля! І сказав Давид до Бога: „Я дуже згрішив, що зробив оцю річ! А тепер прости ж гріх Свого раба, бо я зробив дуже нерозумно!“... І сказав Господь до Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи: „Іди, і бу́деш говорити Давидові, кажучи: Так говорить Госпо́дь: Три карі кладу́ Я на те́бе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ тобі“. І прийшов Ґад до Давида та й сказав йому́: „Так сказав Госпо́дь: Ви́бери собі: чи три роки голоду, чи теж три місяці твого втіка́ння перед ворогами твоїми, а меч ворогів твоїх доганя́тиме тебе́, чи три дні Господнього меча та морови́ці в Краю́, і Ангол Господній бу́де нищити по всій Ізраїлевій границі. А тепер розваж, яке слово верну́ Я Тому́, Хто послав мене“... І сказав Давид до Ґада: „Тяжко мені дуже! Нехай же впаду́ я в руку Господа, бо дуже велике Його милосе́рдя, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“ І дав Господь морови́цю в Ізраїлі, — і впало з Ізраїля сімдеся́т тисяч чоловіка! І послав Бог Ангола до Єрусалиму, щоб зни́щити його. А коли він нищив, Господь побачив і пожалував про це ли́хо. І сказав Він до Ангола, що вигублював: „Забагато тепер! Попусти свою ру́ку!“ А Ангол Господній стояв при то́ці євусе́янина Орнана. I підняв Давид очі свої та й побачив Господнього Ангола, що стояв між землею та між небом, а в руці його був ви́тягнений меч, скеро́ваний на Єрусалим. І впав Давид та ті старші́, покриті вере́тами, на обличчя свої. І сказав Давид до Бога: „Чи ж не я сказав рахувати в народі? І я той, хто згрішив, і вчинити зло — я вчинив зло, а ці ві́вці — що́ зробили вони, Господи, Боже мій? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого, а не на наро́ді Твоє́му, щоб погубити його“. А Ангол Господній говорив до Ґада, — сказати Давидові, щоб Давид пішов поставити же́ртівника для Господа на току євусе́янина Орнана. І пішов Давид за словом Ґада, що говорив в Господньому Імені. І обернувся Орнан, і побачив Ангола, а чотири сини його, що були з ним, похова́лися. А Орнан молотив пшеницю. І прийшов Давид до Орнана. І виглянув Орнан, і побачив Давида, — і вийшов із то́ку, і поклонився Дави́дові обличчям до землі. І сказав Давид до Орнана: „Дай же мені місце цього то́ку, й я збудую на ньому же́ртівника для Господа. Дай мені його за срібло повної ваги, — і буде стри́мана морови́ця від наро́ду“. І сказав Орнан до Давида: „Візьми собі, і нехай зробить мій пан цар, що добре в оча́х його. Дивися, — я даю цю худобу на цілопа́лення, а молота́рки — на дро́ва, а пшеницю на хлібну жертву. Усе я даю!“ І сказав цар Давид до Орнана: „Ні, бо купу́ючи, куплю́ за срібло повної ваги, бо не піднесу́ твого в жертві для Господа, і не спалю́ цілопа́лення да́рмо!“ І дав Давид Орнанові за місце золота вагою шість сотень ше́клів. І збудував там Давид же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І кликнув він до Господа, і Він відповів йому́ огнем із небе́с на же́ртівник цілопа́лення. І сказав Господь до Ангола, і він уклав меча свого до пі́хов його́. Того ча́су, як Давид побачив, що Господь відповів йому на току́ євусе́янина Орнана, то прино́сив там жертву. А Господня скинія, яку зробив був Мойсей у пустині, та же́ртівник цілопа́лення були того ча́су на па́гірку в Ґів'оні. Та не міг Давид піти перед нього, щоб запитатися в Бога, бо настра́шився меча Господнього Ангола.

Responsorial Psalm

Psalm 100

Second Reading

Philippians 2

Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя, то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним, але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́, щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця! Отож, мої лю́бі, як ви за́вжди слухня́ні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо стра́хом і тремті́нням виконуйте своє спасі́ння. Бо то Бог викликає в вас і хоті́ння, і чин за доброю волею Своєю. Робіть усе без наріка́ння та сумніву, щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя на похвалу́ мені в день Христа, що я біг не нада́рмо, що я працював не нада́рмо. Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся ра́зом із вами всіма́. Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся ра́зом зо мною! Надіюся в Господі Ісусі незаба́ром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас. Бо я одноду́мця не маю ні о́дного, щоб щиріше подбав він про вас. Усі бо шукають свого́, а не Христового Ісусового. Та ви знаєте до́свід його, бо він, немов ба́тькові син, зо мною служив для Єва́нгелії. Отже, маю надію негайно послати цього́, як тільки довідаюся, що бу́де зо мною. Але в Господі маю надію, що й сам незаба́ром прибу́ду до вас. Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафроди́та, свого співробітника та співбойовника́, вашого апо́стола й служи́теля в потребі моїй, бо він побивався за вами всіма́, і сумував через те, що ви чули, що він хворува́в. Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав. Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його зно́ву побачивши, і щоб без смутку я був. Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких, бо за діло Христове набли́зився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб допо́внити ваш неста́ток служі́ння для мене.

Gospel

Luke 6

І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками. А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“ І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“ І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла. А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження. А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став. Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“ І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова! А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом? І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла. А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви. Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина. Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні. Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні! А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“. Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́! Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть. Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його! Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́? Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх : Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“