Today's Readings

First Reading

Hosea 8

Рога до уст своїх, та й засурми́: на дім Божий спадає неначе орел, бо переступили вони заповіта Мого́, і на Зако́на Мого повстали. До Мене взивають вони: „Мій Боже, познали Тебе ми, Ізраїлю!“ Покинув Ізраїль добро́, — ворог його пожене́! Вони ставлять царя, але́ не від Мене, вони князя ставлять, але Я не знаю! Вони з срі́бла свого та із золо́та свого божків наробили собі, щоб загинути, — відкинув теля твоє Я, Самаріє! Мій гнів запали́вся на них, — аж доки не можуть вони від провини очи́ститись? Бо й воно від Ізраїля. Зробив його ма́йстер, і воно — то не Бог, бо теля самарійське на кава́лки обе́рнеться. А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть, — в них не буде й коло́сся, а зе́рно не видасть муки́, коли ж видасть, чужі поковта́ють її. Ізраїль проко́втнений, — став між наро́дами він як та річ, що до неї немає зами́лування. Бо вони відійшли до Ашшу́ру, як дикий осел, що самі́тний собі, а Єфрем за любов дає да́ри любовні. І хоч вони здобува́ють прихи́льників серед пога́нів, Я їх позбираю тепер, і незаба́ром вони перестануть пома́зувати царя, і князі́в. Бо же́ртівників був намно́жив Єфрем, щоб грішити, — на провину йому стали ці же́ртівники! Я можу йому написати Зако́н Свій хоч тисячу разі́в, — як чуже порахо́ване буде! Вони ж жертви кохають, — ріжуть м'ясо й їдять, та Господь не вподо́бує їх. Тепер Він згадає про їхню прови́ну та їхні гріхи́ покарає, — вони до Єгипту пове́рнуться! Ізраїль забув про свого Творця та й будує пала́ти, а Юда намно́жив тверди́нні міста́, та пошлю́ Я огонь на його ці міста́, — і пожере́ він пала́ти його́!

Responsorial Psalm

Psalm 10

Second Reading

I Corinthians 8

А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється. Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння слаби́м! Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви? І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́. Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!

Gospel

Matthew 22

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.