Today's Readings

First Reading

1 Timothy 1:8-14

А ми знаємо, що добрий Зако́н, коли хто зако́нно вживає його, та ві́дає те, що Зако́н не покладений для праведного, але для беззако́нних та для неслухня́них, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для знева́жників батька та зневажників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці, за славною Єва́нгелією блаженного Бога, яка мені зві́рена. Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу, мене, що давніше був богознева́жник, і гноби́тель, і напасни́к, але був помилуваний, бо я те чинив нетяму́чий у невірстві. І бага́то збільши́лась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов'ю в Христі Ісусі.

First Reading

Hosea 8

Рога до уст своїх, та й засурми́: на дім Божий спадає неначе орел, бо переступили вони заповіта Мого́, і на Зако́на Мого повстали. До Мене взивають вони: „Мій Боже, познали Тебе ми, Ізраїлю!“ Покинув Ізраїль добро́, — ворог його пожене́! Вони ставлять царя, але́ не від Мене, вони князя ставлять, але Я не знаю! Вони з срі́бла свого та із золо́та свого божків наробили собі, щоб загинути, — відкинув теля твоє Я, Самаріє! Мій гнів запали́вся на них, — аж доки не можуть вони від провини очи́ститись? Бо й воно від Ізраїля. Зробив його ма́йстер, і воно — то не Бог, бо теля самарійське на кава́лки обе́рнеться. А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть, — в них не буде й коло́сся, а зе́рно не видасть муки́, коли ж видасть, чужі поковта́ють її. Ізраїль проко́втнений, — став між наро́дами він як та річ, що до неї немає зами́лування. Бо вони відійшли до Ашшу́ру, як дикий осел, що самі́тний собі, а Єфрем за любов дає да́ри любовні. І хоч вони здобува́ють прихи́льників серед пога́нів, Я їх позбираю тепер, і незаба́ром вони перестануть пома́зувати царя, і князі́в. Бо же́ртівників був намно́жив Єфрем, щоб грішити, — на провину йому стали ці же́ртівники! Я можу йому написати Зако́н Свій хоч тисячу разі́в, — як чуже порахо́ване буде! Вони ж жертви кохають, — ріжуть м'ясо й їдять, та Господь не вподо́бує їх. Тепер Він згадає про їхню прови́ну та їхні гріхи́ покарає, — вони до Єгипту пове́рнуться! Ізраїль забув про свого Творця та й будує пала́ти, а Юда намно́жив тверди́нні міста́, та пошлю́ Я огонь на його ці міста́, — і пожере́ він пала́ти його́!

First Reading

Psalms 67:1-7

Morning Prayer — First Lesson

Sirach 24

Epistle

Philippians 3:17-21;4:1-3

Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне! Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені! Благаю Ево́дію, благаю й Синти́хію — ду́мати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, това́ришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Єва́нгелію помагали мені та Кли́ментові й іншим моїм співробі́тникам, яких іме́ння записані в Книзі Життя.

First Reading

I Chronicles 21

І повстав сатана́ на Ізраїля, і намо́вив Давида перелічи́ти Ізраїля. І сказав Давид до Йоава та до начальників народу: „Ідіть, перелічіть Ізраїля від Беер-Шеви й аж до Дану, і донесіть мені, — і я знатиму число їх!“ І сказав Йоа́в: „Нехай Господь додасть до наро́ду Свого в сто раз стільки, скільки є! Чи не всі вони, пане мій ца́рю, раби мого пана? На́що буде шукати цього пан мій, нащо це буде за провину для Ізраїля?“ Та цареве слово перемогло Йоава. І вийшов Йоав, і ходив по всьо́му Ізраїлі, і вернувся до Єрусалиму. І дав Йоав Давидові число пере́ліку наро́ду. І було́ всього Ізраїля тисяча тисяч і сто тисяч чоловіка, що витяга́ють меча, а Юди — чотири сотні й сімдеся́т тисяч чоловіка, що витягають меча. А Левія та Веніямина він не перерахува́в серед них, бо царське́ слово було огидою для Йоа́ва... І було зло в Божих оча́х на ту річ, — і Він ударив Ізраїля! І сказав Давид до Бога: „Я дуже згрішив, що зробив оцю річ! А тепер прости ж гріх Свого раба, бо я зробив дуже нерозумно!“... І сказав Господь до Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи: „Іди, і бу́деш говорити Давидові, кажучи: Так говорить Госпо́дь: Три карі кладу́ Я на те́бе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ тобі“. І прийшов Ґад до Давида та й сказав йому́: „Так сказав Госпо́дь: Ви́бери собі: чи три роки голоду, чи теж три місяці твого втіка́ння перед ворогами твоїми, а меч ворогів твоїх доганя́тиме тебе́, чи три дні Господнього меча та морови́ці в Краю́, і Ангол Господній бу́де нищити по всій Ізраїлевій границі. А тепер розваж, яке слово верну́ Я Тому́, Хто послав мене“... І сказав Давид до Ґада: „Тяжко мені дуже! Нехай же впаду́ я в руку Господа, бо дуже велике Його милосе́рдя, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“ І дав Господь морови́цю в Ізраїлі, — і впало з Ізраїля сімдеся́т тисяч чоловіка! І послав Бог Ангола до Єрусалиму, щоб зни́щити його. А коли він нищив, Господь побачив і пожалував про це ли́хо. І сказав Він до Ангола, що вигублював: „Забагато тепер! Попусти свою ру́ку!“ А Ангол Господній стояв при то́ці євусе́янина Орнана. I підняв Давид очі свої та й побачив Господнього Ангола, що стояв між землею та між небом, а в руці його був ви́тягнений меч, скеро́ваний на Єрусалим. І впав Давид та ті старші́, покриті вере́тами, на обличчя свої. І сказав Давид до Бога: „Чи ж не я сказав рахувати в народі? І я той, хто згрішив, і вчинити зло — я вчинив зло, а ці ві́вці — що́ зробили вони, Господи, Боже мій? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого, а не на наро́ді Твоє́му, щоб погубити його“. А Ангол Господній говорив до Ґада, — сказати Давидові, щоб Давид пішов поставити же́ртівника для Господа на току євусе́янина Орнана. І пішов Давид за словом Ґада, що говорив в Господньому Імені. І обернувся Орнан, і побачив Ангола, а чотири сини його, що були з ним, похова́лися. А Орнан молотив пшеницю. І прийшов Давид до Орнана. І виглянув Орнан, і побачив Давида, — і вийшов із то́ку, і поклонився Дави́дові обличчям до землі. І сказав Давид до Орнана: „Дай же мені місце цього то́ку, й я збудую на ньому же́ртівника для Господа. Дай мені його за срібло повної ваги, — і буде стри́мана морови́ця від наро́ду“. І сказав Орнан до Давида: „Візьми собі, і нехай зробить мій пан цар, що добре в оча́х його. Дивися, — я даю цю худобу на цілопа́лення, а молота́рки — на дро́ва, а пшеницю на хлібну жертву. Усе я даю!“ І сказав цар Давид до Орнана: „Ні, бо купу́ючи, куплю́ за срібло повної ваги, бо не піднесу́ твого в жертві для Господа, і не спалю́ цілопа́лення да́рмо!“ І дав Давид Орнанові за місце золота вагою шість сотень ше́клів. І збудував там Давид же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І кликнув він до Господа, і Він відповів йому́ огнем із небе́с на же́ртівник цілопа́лення. І сказав Господь до Ангола, і він уклав меча свого до пі́хов його́. Того ча́су, як Давид побачив, що Господь відповів йому на току́ євусе́янина Орнана, то прино́сив там жертву. А Господня скинія, яку зробив був Мойсей у пустині, та же́ртівник цілопа́лення були того ча́су на па́гірку в Ґів'оні. Та не міг Давид піти перед нього, щоб запитатися в Бога, бо настра́шився меча Господнього Ангола.

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 22

Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду. Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в. І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду. І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“. А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“ А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде. І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“ I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху. А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним. І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́. Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“ По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається. Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника. Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“ А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити? І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга, Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх, і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“. І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“ А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“ Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“... І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“. „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“. І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“ І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився, благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“ І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили. А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю. І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́. І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу! І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“] . Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“ А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“ І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́. Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його. А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями. Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“. А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́. Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними. А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“ І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“ Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“ І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“. А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав! А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били. І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“ І багато інших богознева́г говорили на Нього вони... А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій, і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви. А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді. Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“ Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“. А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

Responsorial Psalm

Psalm 36

Gospel

Matthew 9:18-26

Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні.

Responsorial Psalm

Psalm 150

Responsorial Psalm

Psalm 10

Responsorial Psalm

Psalm 100

Evening Prayer — First Lesson

Sirach 25

Second Reading

Philippians 2

Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя, то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним, але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́, щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця! Отож, мої лю́бі, як ви за́вжди слухня́ні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо стра́хом і тремті́нням виконуйте своє спасі́ння. Бо то Бог викликає в вас і хоті́ння, і чин за доброю волею Своєю. Робіть усе без наріка́ння та сумніву, щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя на похвалу́ мені в день Христа, що я біг не нада́рмо, що я працював не нада́рмо. Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся ра́зом із вами всіма́. Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся ра́зом зо мною! Надіюся в Господі Ісусі незаба́ром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас. Бо я одноду́мця не маю ні о́дного, щоб щиріше подбав він про вас. Усі бо шукають свого́, а не Христового Ісусового. Та ви знаєте до́свід його, бо він, немов ба́тькові син, зо мною служив для Єва́нгелії. Отже, маю надію негайно послати цього́, як тільки довідаюся, що бу́де зо мною. Але в Господі маю надію, що й сам незаба́ром прибу́ду до вас. Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафроди́та, свого співробітника та співбойовника́, вашого апо́стола й служи́теля в потребі моїй, бо він побивався за вами всіма́, і сумував через те, що ви чули, що він хворува́в. Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав. Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його зно́ву побачивши, і щоб без смутку я був. Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких, бо за діло Христове набли́зився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб допо́внити ваш неста́ток служі́ння для мене.

Second Reading

I Corinthians 8

А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється. Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння слаби́м! Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви? І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́. Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!

Second Reading

1 John 3:1-3

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він.

Second Reading

Romans 7:1-12

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

Gospel

Matthew 22

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Thessalonians 2

Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був. Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою. Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця. Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам. Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію. Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими! Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних, просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу. Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці! А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице. Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам. Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді? Бо ви наша слава та радість!

Gospel

John 6:1-15

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря. А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими. Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“ Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра: „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“ А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“ Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один.

Gospel

Luke 16:15-18

Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб.

Gospel

Luke 6

І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками. А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“ І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“ І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла. А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження. А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став. Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“ І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова! А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом? І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла. А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви. Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина. Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні. Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні! А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“. Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́! Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть. Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його! Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́? Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх : Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“