Читання дня

Перше читання

Йов 9

А Йов відповів та й сказав: Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом? Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень. Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався? Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в. Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться. Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі. Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах, Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні. Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа! Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш? Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, — що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього, я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю? Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос, Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно. Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою. Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені? Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим. Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я. Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є. Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється. У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто? А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго, промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич. Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся, то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене. Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду? Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої, то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя. Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд, поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку. Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає, тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!

Респонсорійний псалом

Psalm 82

Друге читання

2 до коринтян 5

Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба, коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́! Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям. А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа. Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому, бо хо́димо вірою, а не виді́нням, ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа. Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими. Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́. Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні. Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем. Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас. Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Євангеліє

Від Матвія 25

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський! Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“. І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів! Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч. Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви. Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“. Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“ Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“. Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний. Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“. Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“ Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“ І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.