Читання дня

Перше читання

Єремія 43

І сталося, як Єремія скінчи́в говорити до всього народу всі слова Господа, Бога їхнього, всі ті слова́, з якими послав його до них Господь, Бог їхній, то сказав Азарія, син Гошаїн, і Йоханан, син Кареахів, та всі бундю́чні люди, кажучи до Єремії: „Брехню ти говориш! Не послав тебе Господь, Бог наш, сказати: Не входьте до Єгипту, щоб чужи́нцями заме́шкати там, — то тебе намовив проти нас Барух, син Нерійїн, щоб віддати нас у руку халдеїв, щоб повбивати нас, і щоб вигнати нас до Вавилону“. І не послухався Йоханан, син Кареахів, і всі військо́ві зверхники та ввесь народ Господнього голосу, щоб сидіти в Юдиному кра́ї. І взяв Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники всю Юдину решту, що вернулися від усіх народів, куди були ви́гнані, щоб заме́шкати в Юдиному кра́ї, мужчин та жінок, і дітей та царськи́х дочо́к, і всяку душу, що Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, позоставив був із Ґедалією, сином Ахікама, сина Шафанового, і з пророком Єремією та з Барухом, сином Нерійїним, і прийшли до єгипетського кра́ю, бо не послухалися Господнього голосу, і прийшли до Тахпанхесу. І було слово Господнє до Єремії в Тахпанхесі таке: „Візьми в свою руку великі каміння, і сховай їх у глині на цегляно́му майда́ні, що при вході до фараонового дому в Тахпанхесі, на оча́х юдейських людей. І скажеш до них: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я пошлю й візьму́ Навуходоносора, царя вавилонського, Мого раба, і поставлю його трона над тими каміннями, що Я поховав, і він своє царське́ шатро́ розтя́гне над ними. І він при́йде, і вдарить єгипетський край: що призначене на смерть — пі́де на смерть, а що до поло́ну — до поло́ну, а що на меча — піде на меча. I підпалю́ огонь у домах єгипетських богів, і він попа́лить їх, і забере їх у поло́н, і він очи́стить єгипетський край, як чистить пастух свою одіж, і ви́йде звідти в споко́ї. І він поламає посвячені стовпи́ Бет-Шемеша, що в єгипетському кра́ї, а доми єгипетських богі́в попа́лить огнем“.

Респонсорійний псалом

Psalm 83

Друге читання

До євреїв 3

Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця. Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“! Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця, аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“! Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“ Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних? І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Євангеліє

Від Марка 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!