Читання дня

Перше читання

Вихід 26

А ски́нію зробиш із десяти покривал із суканого віссо́ну, і блаки́ті, і пу́рпуру та з червені. Херувими — мистецькою роботою зробиш ти їх. Довжина́ одного покривала — двадцять і вісім ліктів, а ширина́ одного покрива́ла — чотири лікті. Усім покрива́лам міра одна. П'ять покрива́л буде поспи́наних одне до о́дного, і п'ять покрива́л інших буде поспи́наних одне до о́дного. І поробиш блаки́тні пете́льки на краю́ одного покрива́ла з кінця в спина́нні. І так само зробиш на краю кінцевого покрива́ла в спина́нні другім. П'ятдесят пете́льок поробиш у покрива́лі однім, і п'ятдесят петельок поробиш на кінці покрива́ла, що в другім спина́нні. Ті пете́льки протилеглі одна до однієї. І зробиш п'ятдеся́т золотих гачків, і поспина́єш ті покривала одне до одного тими гачка́ми, — і буде одна ски́нія. І поробиш покривала з вовни кози́ної на наме́та над внутрішньою скинією, — зробиш їх одина́дцять покривал. Довжина одного покривала — тридцять ліктів, а ширина одного покривала — чотири лікті. Одинадцятьо́м покрива́лам міра одна. І поспина́єш п'ять покривал осібно, і шість покривал осібно, а шосте покрива́ло складеш удвоє напереді наме́ту. І поробиш п'ятдесят петельок на краю одно́го покрива́ла, кінцевого в спина́нні, і п'ятдесят петельок на краю́ покривала другого спина́ння. І зробиш п'ятдесят мідяни́х гачків, і повсо́вуєш ті гачки́ в пете́льки і поспинаєш намета, — і буде він один. А те, що звисає, лишок в наметових покривалах, половина залишку покривала, — буде звисати ззаду скинії. І лікоть із цього, і лікоть із того боку в залишку в довжині наме́тового покрива́ла буде звішений на боки скинії з цього й з того боку на покриття́ її. І зробиш накриття́ для скинії, — бара́нячі начерво́но пофарбовані шкурки, і накриття зверху з тахаше́вих шкурок. І поробиш для скинії стоячі дошки́ з акаці́йного дерева. Десять ліктів довжина́ дошки, і лікоть і півліктя ширина́ однієї до́шки. В одній дошці дві ручки, сполучені одна до однієї. Так зробиш усім дошкам скинійним. І поробиш дошки для скинії, — двадцять дощо́к на бік південний, на по́лудень. І сорок срібних підста́в поробиш під тими двадцятьма́ дошками, — дві підставі під однією до́шкою для двох ручок її, і дві підставі під до́шкою другою для двох ру́чок її. А для другого боку скинії, в сторону пі́вночі — двадцять дощо́к. І для них сорок срібних підстав, — дві підставі під одну до́шку, і дві підставі під до́шку другу. А для заднього боку скинії на захід зробиш шість дощо́к. І дві до́шки зробиш для кутів скинії на заднього бока. І нехай вони будуть поєднані здолу, і нехай ра́зом будуть поєднані на верху її до однієї каблучки. Так нехай буде для обо́х них; нехай вони будуть для обо́х куті́в. І буде вісім дощо́к, а їхні підстави зо срібла, — шістнадцять підстав: дві підставі під одну дошку, і дві під дошку другу. І зробиш за́суви з акаційного дерева, — п'ять для дощо́к одного боку скинії, і п'ять за́сувів для дощо́к другого боку скинії, і п'ять за́сувів для дощо́к заднього боку на за́хід. А середній за́сув посере́дині дощо́к буде засувати від кінця́ до кінця́. А ці дошки пообкладаєш золотом, а каблу́чки їхні, на вклада́ння для за́сувів, поробиш із золота; і ці за́суви пообкладаєш золотом. І поставиш скинію згідно з при́писами, як тобі показано на горі. І зробиш заві́су з блаки́ті, і пу́рпуру, і черве́ні та з суканого віссо́ну. Мистецькою роботою зробити її з херувимами. І повісь її на чотирьох акаційних стовпа́х, пообкладаних золотом, — гаки́ їх золоті, — на чотирьох срібних підставах. І повісь ту завісу під гачка́ми, і внесеш туди за завісу ковче́га свідо́цтва. І ця завіса буде відділяти вам між святинею й між Святе́є Святи́х! І покладеш те ві́ко на ковче́га свідо́цтва в Святому Святих. І поставиш стола назовні завіси, а свічника́ — навпроти столу на боці скинії на пі́вдень, а стола поставиш на боці пі́вночі. І зробиш засло́ну входу скинії з блакиті, і пу́рпуру, і червені та з су́каного віссону, — робота гаптівника́. І зробиш для засло́ни п'ять акаційних стовпів, і пообкладаєш їх золотом; гаки́ їх — золото; і виллєш для них п'ять мідяних підста́в.

Респонсорійний псалом

Psalm 127

Друге читання

Дії 9

А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму. А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його, а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ А він запитав: „Хто Ти, Пане?“ А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! “ А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“ А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“ А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили. Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску. І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив. А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“ Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься, і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“. Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“. І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“. І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів. І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син, І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“ А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос. А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити, та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його. Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́. А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень. Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння. І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа. Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його. Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали. А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого. І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді. Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був. І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“ І той зараз устав. І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа. А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та , що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці. А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“ І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́. Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“ А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра. Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її. А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували. І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.

Євангеліє

Від Матвія 18

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́. Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са! Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої? І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х. А коли прогріши́ться твій брат проти тебе, іди й йому ви́кажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“ А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник! Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“. Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“ Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів. А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“ І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“ А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“ Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“ І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів “.