Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 3:10-17

Я за благодаттю Божою, що да́на мені, як мудрий будівни́чий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, я́к він будує на ній! Ніхто бо не може покла́сти іншої основи, окрім покла́деної, а вона — Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного камі́ння, із дерева, сіна, соломи, то буде ви́явлене ді́ло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'явля́ється, і огонь ді́ло кожного ви́пробує, яке воно є. І коли чиє ді́ло, яке збудував хто, усто́їть, то той нагороду оде́ржить; коли ж ді́ло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасе́ться, але́ так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробува́є? Як хто ні́вечить Божого храма, того зні́вечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви!

First Reading

Isaiah 37

І сталося, як почув це цар Єзекія, то розде́р свої ша́ти та накрився вере́тою, і ввійшов до Господнього дому, І послав він Еліякима, керівника́ пала́ти, і писаря Шевну, та старши́х із священиків, покритих вере́тами, до пророка Іса́ї, Амосового сина. І сказали вони до нього: „Так сказав Єзекія: Цей день — це день горя й карта́ння та наруги! Бо підійшли́ діти аж до виходу утро́би, та немає сили породи́ти! Може почує Господь, Бог твій, слова великого чашника, що його послав асирійський цар, пан його, на образу Живого Бога, і Господь, Бог твій, покарає за слова, які чув, а ти принесе́ш молитву за решту, що ще знахо́диться“. І прийшли раби царя Єзекії до Ісаї. І сказав їм Іса́я „Так скажете вашому панові: Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що почув ти, якими ображали Мене слуги асирійського царя. Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку, і ве́рнеться до свого кра́ю. І Я вражу́ його́ мечем у його кра́ї!“ І вернувся великий чашник, і знайшов асирійського царя, що воював проти Лівни, бо почув, що той рушив із Лахішу. I він почув про Тіргаку, царя етіопського, таке: „Він вийшов воювати з тобою!“ І почув вій, і послав послів до Єзекії, говорячи: „Так скажете до Єзекії, Юдиного царя, говорячи: Нехай не зво́дить тебе Бог твій, на Якого ти наді́єшся, кажучи: Не буде да́ний Єрусалим у руку асирійського царя. Ось ти чув, що́ зробили асирійські царі всім края́м, щоб учинити їх закляттям, а ти будеш урятований? Чи їх урятували боги тих наро́дів, яких понищили батьки мої: Ґозана, і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі? Де він, цар Хамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?“ І взяв Єзекі́я ті листи з руки послів, і прочитав їх, і ввійшов у Господній дім. І Єзекія розгорну́в одно́го листа перед Господнім лицем. І Єзекія молився перед Господнім лицем, говорячи: „Господи Саваоте, Боже Ізраїлів, що сидиш на Херувимах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створи́в небеса́ та землю! Нахили, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй всі слова́ Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога. Справді, Господи, асирійські царі попусто́шили всі народи та їхні краї. І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин лю́дських рук, дерево та камінь, і понищили їх. А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!“ І послав Іса́я, Амосів син, до Єзекії, говорячи: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я почув те, про що́ ти молився до Мене, про Санхеріва, царя асирійського. Ось те слово, яке Господь говорив про нього: Гордує тобою, сміється із тебе діви́ця, сіонська дочка́, вслід тобі головою хитає дочка Єрусалиму! Кого лаяв ти та обража́в, і на ко́го пови́щив ти голос та вго́ру підніс свої очі? На Святого Ізраїлевого! Через рабів своїх Господа ти обража́в та казав: Із бе́зліччю своїх колесниць я вийшов на го́ри високі, на бо́ки Лівану, і позру́бую ке́дри високі його, добі́рні його кипари́си, і зберу́сь на вершо́к його височини́, — в гущину́ його са́ду, я копаю та п'ю чужу воду, і стопо́ю своєї ноги́ повису́шую я всі єгипетські рі́ки! Хіба ти не чув, що відда́вна зробив Я оце, що за днів старода́вніх Я це був створив? Тепер же спрова́див Я це, що ти нищиш міста́ поукріплювані, на купу румо́вищ обе́ртаєш їх. А ме́шканці їхні — безсилі, настра́шені та побенте́жені, вони стали, як зі́лля оте польове́, мов трава зелені́юча, як трава на даха́х, як попа́лене збіжжя, яке не доспіло. І сиді́ння твоє, і твій вихід та вхід твій Я знаю, і твоє проти Ме́не обу́рення. За твоє проти Ме́не обу́рення, що горди́ня твоя надійшла до вух Моїх, то на ні́здрі твої Я сере́жку приві́шу, а вуди́ло Моє — в твої у́ста, і тебе поверну́ Я тією дорогою, якою прийшов ти! А оце тобі знак: їжте цього року збіжжя самосі́йне, а другого року саморо́сле, а третього року — сійте та жніть, і садіть виноградники, та й їжте їхній плід. А врято́ване Юдиного дому, що лишилося, пу́стить корі́ння додо́лу, і свого плода́ дасть уго́ру. Бо з Єрусалиму ви́йде позостале, а рештки — з гори Сіон. Ревність Господа Саваота зробить це. Тому так сказав Господь про асирійського царя: Він не вві́йде до міста цього́, і туди він не кине стріли́, і щито́м її не попере́дить, і ва́ла на нього не ви́сипле. Якою дорогою при́йде, то нею й пове́рнеться, у місто ж оце він не вві́йде, — говорить Господь! І це місто Я обороню́ на спасі́ння його ради Себе та ради Давида, Мого раба!“ І вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському табо́рі сто й вісімдеся́т і п'ять тисяч. І повставали рано вранці, аж ось — усі тіла́ ме́ртві. А Санхері́в, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся, й осівся в Ніневі́ї. І сталося, коли він молився в домі Нісхора, свого бога, то сини його Адраммелех та Шар'ецер убили його мечем, а самі втекли до кра́ю Арарат. А замість нього зацарював син його Есар-Хаддон.

First Reading

2 Kings 22:1-20

Йосі́я був віку восьми літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі тридцять і один рік. А ім'я́ його матері Єдида, дочка́ Адаї з Боцкату. І робив він угодне в Господніх оча́х, і ходив усією дорогою свого батька Давида, і не вступався ані праворуч, ані ліворуч. І сталося вісімнадцятого року царя Йосії, послав цар Шафана, сина Ацалії, Мешулламового сина, писаря, до Господнього дому, говорячи: „Піди до Хілкійї, первосвященика, і нехай перелі́чить те срібло, що зне́сене до Господнього дому, що зібрали від народу сторожі́ поро́га. І нехай дадуть його на руку викона́вцям роботи, поставленим у Господньому домі, а ті нехай дадуть його тим, хто працює в Господньому домі, щоб направляти ушко́дження хра́му, — тесляра́м, і будівни́чим, і муляра́м, щоб купувати дерево та те́сане каміння на направу хра́му. Тільки нехай не облічуються з ними про те срібло, що да́не на їхню руку, бо чесно вони роблять“. І сказав Хілкійя, первосвященик, до писаря Шафана: „Я знайшов у Господньому домі Книгу Зако́ну!“ І дав Хілкійя ту Книгу Шафанові, і той перечитав її. І ввійшов писар Шафан до царя, і приніс цареві вістку, і сказав: „Раби твої ви́сипали те срібло, що зна́йдене в домі, і дали́ його на руку виконавцям робо́ти, поставленим у Господньому домі“. І доніс писар Шафан цареві, говорячи: „Священик Хілкійя дав мені книгу“. І Шафан перечитав її перед царем. І сталося, як цар почув слова Книги Зако́ну, то роздер свої шати... І наказав цар священикові Хілкійї, і Ахікамові, Шафановому синові, і Ахборові, Міхаїному синові, і писареві Шафанові, і Асаї, царе́вому слузі, говорячи: „Ідіть, зверніться до Господа про мене й про народ, та про всього Юду, про слова цієї зна́йденої книги. Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас“. І пішов священик Хілкійя, і Ахікам, і Ахбор, і Шафан, і Асая до пророчиці Хулди, жінки Шаллума, сина Тікви, сина Хархасового, сто́рожа шат, — вона сиділа в Єрусалимі, на Ново́му Місті, — і говорили до неї. А вона сказала до них: „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Скажіть чоловікові, що послав вас до мене: Так говорить Господь: Ось Я наведу́ лихо на оце місце та на ме́шканців його, усі слова́ тієї книги, що читав Юдин цар, за те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гніви́ти Мене всім ді́лом своїх рук. І розпали́вся Мій гнів на це місце, — і він не погасне! А Юдиному цареві, що послав вас звернутися до Господа, скажете йому так: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, — ті слова́, які ти чув: За те, що зм'я́кло твоє серце, і ти впокори́вся перед Господнім лицем, коли почув, що́ Я говорив про це місце та про ме́шканців його, що вони стануть спусто́шенням та прокля́ттям, і що ти роздер шати свої та плакав перед Моїм лицем, то Я також почув, — говорить Господь. Тому́ то Я прилучу́ тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилу́чений до гробів своїх у мирі, і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наво́джу на оце місце“. І вони прине́сли цю вістку цареві.

Morning Prayer — First Lesson

Job 14

Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями: вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Epistle

Proverbs 31:10-31

Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел: довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя. Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка. Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі. Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім. Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її. Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́. Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́. Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її: „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“ Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“

First Reading

Proverbs 10

Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його. Не поможуть неправедні скарби, а справедливість від смерти визво́лює. Не допустить Господь голодува́ти душу праведного, а набу́ток безбожників згине. Ледача рука до убо́зтва веде, рука ж роботя́ща збагачує. Хто літом збирає — син мудрий, хто ж дрімає в жнива́ — син безпутній. Благослове́нства на голову праведного, а уста безбожним прикриє наси́льство. Пам'ять про праведного — на благослове́ння, а йме́ння безбожних загине. Заповіді мудросердий приймає, але́ дурногу́бий впаде́. Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде ви́явлений. Хто оком моргає, той смуток дає, але дурногу́бий впаде́. Уста праведного — то джерело життя, а уста безбожним прикриє насильство. Нена́висть побуджує сва́рки, а любов покриває всі ви́ни. В устах розумного мудрість знахо́диться, а різка — на спину безтя́много. Прихо́вують мудрі знання́, а уста нерозумного — близькі́ до загибелі. Маєток багатого — місто тверди́нне його, поги́біль убогих — їхні зли́дні. Дорібок праведного — на життя, прибу́ток безбожного — в гріх. Хто напу́чування стереже́ — той на сте́жці життя, а хто нехту́є карта́ння, той блу́дить. Хто нена́висть ховає, в того губи брехли́ві, а хто на́клепи ширить, той дурнове́рхий. Не бракує гріха в многомо́вності, а хто стримує губи свої, той розумний. Язик праведного — то добі́рне срібло́, а розум безбожних — мізе́рний. Пасу́ть багатьох губи праведного, безглузді ж умирають з неро́зуму. Благослове́ння Господнє — воно збагачає, і сму́тку воно не прино́сить з собою. Нешляхе́тне робити — заба́ва неві́гласа, а мудрість — люди́ні розумній. Чого нечести́вий боїться, те при́йде на нього, а пра́гнення праведних спо́вняться. Як буря, яка пронесе́ться, то й гине безбожний, а праведний має дові́чну осно́ву. Як о́цет зубам, і як дим для оче́й, так лінивий для тих, хто його посилає. Страх Господній примножує днів, а ро́ки безбожних вкоро́тяться. Сподіва́ння для праведних — радість, а наді́я безбожних загине. Дорога Господня — тверди́ня неви́нним, а заги́біль — злочинцям. Повік праведний не захита́ється, а безбожники не поживуть на землі. Уста праведного дають мудрість, а лукавий язик буде втятий. Уста праведного уподо́бання знають, а уста безбожних — лука́вство.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Responsorial Psalm

Psalm 112

Gospel

Matthew 13:44-52

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Responsorial Psalm

Psalm 1

Responsorial Psalm

Psalm 11

Responsorial Psalm

Psalm 10

Evening Prayer — First Lesson

Job 15

І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав: „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою? Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них? Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога, бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів. Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе: Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений? Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав? Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно? Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́. Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́? Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають, що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́? Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений? Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, — що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду? Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́, про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, — їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них. Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано. Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник. Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́. Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́. Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю, бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього, проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх. Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром, і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені. Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки. Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений. Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, — вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене! Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, — бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника: він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.

Second Reading

I Peter 5

Тож благаю між вами пресві́терів, співпресві́тер та свідок Христових стражда́нь, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спа́дком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипа́стир з'я́виться, то одержите ви нев'яну́чого вінка́ слави. Також молоді, — коріться ста́ршим! А всі майте покору один до о́дного, бо „Бог проти́виться гордим, а смиренним дає благода́ть!“ Тож покоріться під міцну́ Божу руку, щоб Він вас Свого ча́су пови́щив. Покладіть на Нього всю вашу журбу́, бо Він опікується вами! Будьте твере́зі, пильнуйте! Ваш супроти́вник — диявол — ходить, ричучи́, як лев, що шукає пожерти кого́. Противтесь йому́, тверді в вірі, знавши, що ті самі му́ки трапляються й вашому братству по світу. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удоскона́лить вас, хто трохи поте́рпів, хай упе́внить, зміцни́ть, уґрунтує. Йому слава та вла́да на вічні віки, амі́нь. Я коротко вам написав через Силуя́на, як гада́ю — вірного брата. Закликаю та свідчу, що це Божа благода́ть правдива, що ви в ній стоїте́. Вітає вас ра́зом ви́брана Церква в Вавилоні, і Ма́рко, мій син. Вітайте один о́дного поцілунком любови. Мир вам усім у Христі! Амінь.

Second Reading

I Corinthians 2

А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю, бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того. І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні. І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили, щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій! А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни. Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам, що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного. А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!

Second Reading

James 4:1-10

Звідки ві́йни та свари між вами? Чи не звідси, — від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й за́здрите — та досягнути не можете, сва́ритеся та воюєте — та не маєте, бо не проха́єте, прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розко́ші свої. Перелю́бники та перелю́бниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові при́ятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“? Та ще більшу благода́ть дає, через що й промовляє: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благода́ть“. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас. Набли́зьтесь до Бога, то й Бог набли́зиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! У покорі́ться перед Господнім лицем, — і Він вас підійме!

Second Reading

Ephesians 6:18-24

Усякою молитвою й благанням кожного ча́су моліться у Дусі, а для того пильнуйте з повною витрива́лістю та молитвою за всіх святих, і за мене, щоб да́не було́ мені слово відкрити уста́ свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Єва́нгелії, для якої посо́л я в кайда́нах, щоб сміли́во про неї звіщати, як належить мені. А щоб знали і ви щось про мене, та що́ я роблю́, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат і в Господі вірний служи́тель, якого послав я до вас на це са́ме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив. Мир брата́м і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Благода́ть зо всіма́, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амі́нь.

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 8

Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, — із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим. І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло. А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій. Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої. Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом. І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку. А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́, як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“. Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце, бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно. А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію, і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа, остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми, дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́. А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас. Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова! Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Gospel

Luke 18:31-43

І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Gospel

Matthew 4:18-23

Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́. І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“ І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх. Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним. І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синаго́гах навчаючи, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу, і всяку неміч між людьми.

Gospel

Matthew 19

І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну. А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут. І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“ І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“, тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“ Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“ Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́. А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“. Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“. А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но. Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“. Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“. І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́. І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“. Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“. Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“. Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“. Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.