Today's Readings

First Reading

Isaiah 37

І сталося, як почув це цар Єзекія, то розде́р свої ша́ти та накрився вере́тою, і ввійшов до Господнього дому, І послав він Еліякима, керівника́ пала́ти, і писаря Шевну, та старши́х із священиків, покритих вере́тами, до пророка Іса́ї, Амосового сина. І сказали вони до нього: „Так сказав Єзекія: Цей день — це день горя й карта́ння та наруги! Бо підійшли́ діти аж до виходу утро́би, та немає сили породи́ти! Може почує Господь, Бог твій, слова великого чашника, що його послав асирійський цар, пан його, на образу Живого Бога, і Господь, Бог твій, покарає за слова, які чув, а ти принесе́ш молитву за решту, що ще знахо́диться“. І прийшли раби царя Єзекії до Ісаї. І сказав їм Іса́я „Так скажете вашому панові: Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що почув ти, якими ображали Мене слуги асирійського царя. Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку, і ве́рнеться до свого кра́ю. І Я вражу́ його́ мечем у його кра́ї!“ І вернувся великий чашник, і знайшов асирійського царя, що воював проти Лівни, бо почув, що той рушив із Лахішу. I він почув про Тіргаку, царя етіопського, таке: „Він вийшов воювати з тобою!“ І почув вій, і послав послів до Єзекії, говорячи: „Так скажете до Єзекії, Юдиного царя, говорячи: Нехай не зво́дить тебе Бог твій, на Якого ти наді́єшся, кажучи: Не буде да́ний Єрусалим у руку асирійського царя. Ось ти чув, що́ зробили асирійські царі всім края́м, щоб учинити їх закляттям, а ти будеш урятований? Чи їх урятували боги тих наро́дів, яких понищили батьки мої: Ґозана, і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі? Де він, цар Хамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?“ І взяв Єзекі́я ті листи з руки послів, і прочитав їх, і ввійшов у Господній дім. І Єзекія розгорну́в одно́го листа перед Господнім лицем. І Єзекія молився перед Господнім лицем, говорячи: „Господи Саваоте, Боже Ізраїлів, що сидиш на Херувимах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створи́в небеса́ та землю! Нахили, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй всі слова́ Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога. Справді, Господи, асирійські царі попусто́шили всі народи та їхні краї. І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин лю́дських рук, дерево та камінь, і понищили їх. А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!“ І послав Іса́я, Амосів син, до Єзекії, говорячи: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я почув те, про що́ ти молився до Мене, про Санхеріва, царя асирійського. Ось те слово, яке Господь говорив про нього: Гордує тобою, сміється із тебе діви́ця, сіонська дочка́, вслід тобі головою хитає дочка Єрусалиму! Кого лаяв ти та обража́в, і на ко́го пови́щив ти голос та вго́ру підніс свої очі? На Святого Ізраїлевого! Через рабів своїх Господа ти обража́в та казав: Із бе́зліччю своїх колесниць я вийшов на го́ри високі, на бо́ки Лівану, і позру́бую ке́дри високі його, добі́рні його кипари́си, і зберу́сь на вершо́к його височини́, — в гущину́ його са́ду, я копаю та п'ю чужу воду, і стопо́ю своєї ноги́ повису́шую я всі єгипетські рі́ки! Хіба ти не чув, що відда́вна зробив Я оце, що за днів старода́вніх Я це був створив? Тепер же спрова́див Я це, що ти нищиш міста́ поукріплювані, на купу румо́вищ обе́ртаєш їх. А ме́шканці їхні — безсилі, настра́шені та побенте́жені, вони стали, як зі́лля оте польове́, мов трава зелені́юча, як трава на даха́х, як попа́лене збіжжя, яке не доспіло. І сиді́ння твоє, і твій вихід та вхід твій Я знаю, і твоє проти Ме́не обу́рення. За твоє проти Ме́не обу́рення, що горди́ня твоя надійшла до вух Моїх, то на ні́здрі твої Я сере́жку приві́шу, а вуди́ло Моє — в твої у́ста, і тебе поверну́ Я тією дорогою, якою прийшов ти! А оце тобі знак: їжте цього року збіжжя самосі́йне, а другого року саморо́сле, а третього року — сійте та жніть, і садіть виноградники, та й їжте їхній плід. А врято́ване Юдиного дому, що лишилося, пу́стить корі́ння додо́лу, і свого плода́ дасть уго́ру. Бо з Єрусалиму ви́йде позостале, а рештки — з гори Сіон. Ревність Господа Саваота зробить це. Тому так сказав Господь про асирійського царя: Він не вві́йде до міста цього́, і туди він не кине стріли́, і щито́м її не попере́дить, і ва́ла на нього не ви́сипле. Якою дорогою при́йде, то нею й пове́рнеться, у місто ж оце він не вві́йде, — говорить Господь! І це місто Я обороню́ на спасі́ння його ради Себе та ради Давида, Мого раба!“ І вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському табо́рі сто й вісімдеся́т і п'ять тисяч. І повставали рано вранці, аж ось — усі тіла́ ме́ртві. А Санхері́в, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся, й осівся в Ніневі́ї. І сталося, коли він молився в домі Нісхора, свого бога, то сини його Адраммелех та Шар'ецер убили його мечем, а самі втекли до кра́ю Арарат. А замість нього зацарював син його Есар-Хаддон.

Responsorial Psalm

Psalm 11

Second Reading

I Corinthians 2

А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю, бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того. І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні. І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили, щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій! А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни. Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам, що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного. А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“